Читати книгу - ""Опальна принцеса". В пошуках Дракона, Олена Гриб"

10.3

 

***

Я вимкнула відео і засунула фотоапарат у кишеню джинсів. Стомлено сіла в крісло, не бажаючи займатися прибиранням. Розум запевняв, що вже занадто пізно для продуктивних роздумів, але мені хотілося осмислити кілька моментів.

Перший: Дракон-засновник – мета Жаклін Сон чи «МАКІС»?

Другий: наскільки реальним може бути нібито здобуте ним вічне життя? Нехай і заведено вважати, що чужий світ – це насамперед магія, у Долінеї я особливих чудес не зустріла. Крім мого прибуття сюди і Ріка, звичайно ж.

З цього випливає ще одне питання: Дракон-засновник, він же Дракон Нордес, він же перший долінейський шаєр Рікадор ріє Нордес, він же – лускате чудовисько з мозаїки був предком роду ріє Нордесів? З одного боку, мінімум двоє його нащадків-шаєрів носять це ім’я. З іншого – всі зустрінуті мною ріє Нордеси – люди (чи майже люди). Я реалістка і вірю в генетику, а не в легенди.

«Дізнатися про Ріка, про Дракона-засновника і про Ньепу», – зробила я подумки замітку і витягнулася в кріслі, звісивши голову на груди.

Відтепер корона мене не калічила – її краї ніби пом’якшувались у відповідь на мій дотик, але було страшнувато. Не факт, що завтра властивості цієї штуки не зміняться і я не відрубаю собі що-небудь, забувши про небезпеку.

Сюрчали цвіркуни, дикий дракон носився в нічному небі, місяць сріблив розкидане пір’я, перетворюючи безлад на таємниче місце. Здалеку долинали слабкі звуки музики – запальної, танцювальної, зовсім не в стилі Долінеї. Я довго вслухалася, підсвідомо намагаючись визначити мелодію (чомусь вона здавалася смутно знайомою), поки не заснула непомітно для самої себе.

***

– Леді Айро! Соромно-то як!

Прокидатися від таких слів не дуже приємно. На думку відразу лізуть найжахливіші припущення аж до тих, що поруч хтось із сімейки ріє Нордесів. Але це була моя стара знайома – покоївка на ім’я Рола.

Забобонну поборницю пристойності обурили рвані джинси і зав’язана на животі сорочка. Покрившись багрянцем, вона дивилася на мене з таким жалібним виглядом, що я не змогла огризнутися у відповідь.

– Не ми такі, життя таке, – злетіло з губ без надміру іронії

Рола заохала і заахала, співчуваючи бідоласі Айрі і поминаючи недобрими словами безпутного шаєрона Ендера. Сплеснула руками, висловлюючи розуміння, пробурмотіла, що в Старому крилі було набагато затишніше, і взялася за прибирання.

– У Старому крилі?

– Там, де вас поселив шаєрон. Тихе, мирне місце, яке зберегло віковічні традиції. Ніяких жахливих машин, і цих смертельно небезпечних розеток немає, і на стінах не красуються непристойності, і…

– І бродять примари, – не втрималась я.

– Єдиний з вами, леді Айро! Негоже так говорити!

– Ви самі розповідали про Дракона-засновника, Роло. Хіба не він тягне зневірених дівчат у Далайну і пожирає їхні душі?

Покоївка осінила себе начебто захисним жестом.

– Пожирає? – пробурмотіла, відводячи погляд.

Тобто з іншим я вгадала? Цікаво.

– Ну, забирає, – виправилася, посміхнувшись. – Ви попереджали, щоб я не ходила до річки. То в палаці Дракона можна не боятися? Тільки на берегах Далайни?

Рола позадкувала:

– Що за дивні розмови, леді Айро? Чому ви питаєте саме те, про що…

Вона осіклася. Вперлася спиною у стіну, притиснула до себе мітлу наче зброю.

– Про що вас попросили не розповідати? – прийшла на допомогу я. – Чи про що наказали збрехати? Хто вас послав? Шаєрон Вікард?

Покоївка бочком пересунулась до ймовірних дверей і нібито непомітно постукала три рази.

– Зрозуміло, Вікард. А він не говорив, що я зла і небезпечна ластонська шпигунка?

Витягнута фізіономія співрозмовниці підказала, що я не помилилася. Рола зсутулилася, почала нервово смикати фартух, знову стукнула в стіну.

– Ви спочатку не повірили, але тепер боїтеся мене? Не треба. Просто розкажіть підготовану історію. Обіцяю, я вас не зачеплю, навіть якщо вона мені не сподобається.

– Дракон-засновник – це дитячі казки. Його не існує. Тобто не існувало. Він – вигадка. І привидів немає. А Далайна далеко, і там ніхто не топиться. Уже років сто не топився. І коханки шаєрона Ендера дуже задоволені життям, – випалила Рола на одному подиху.

«А реклама Ендера тут до чого? Вам же треба переконати мене, зациклену на магії ластонку, що безсмертного Дракона немає, а не зводити з шаєроном», – здивувалась я.

– Про шаєра нічого?

Впевнена, Вікард не залишив це питання без правдоподібного брехливого пояснення.

– Хай живе шаєр Рікадор ріє Нордес! – вигукнула покоївка. – Щоб були довгими його дні!

«Схоже на побажання безсоння», – я поворухнулася, розминаючи затерплі ноги, і Рола знову затремтіла.

– У Новому крилі занадто багато закордонної фарби, – заторохтіла, уже відкрито стукаючи в стіну. – Це дуже шкідливо. Від цього з очима погано. Бачиться всяке.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍