Читати книгу - ""Опальна принцеса". В пошуках Дракона, Олена Гриб"

«Наприклад, шаєрони і ластонські дипломати? Чи тільки Рік?» – я зітхнула, розуміючи, куди вона хилить.

– У вежі Самотності теж? – запитала спокійно.

– О, з вежею таке сталося! Ураган побив скло! І у вежі Страждань, уявляєте? Там все ремонтують і сторонніх не пускають.

«Точніше, опечатали і вивчають», – просилося на язик.

Двері нарешті відчинилися. Рола вискочила так швидко, що мені стало прикро. Вона ж цілий день провела з «леді ​​Керейрою»! Я її не лякала і не дивувала. Але шаєрон сказав, що мене треба боятись, і покоївка слухняно злякалася. Невже й інші мешканці палацу ставляться до мене з невиправданим страхом? Це змушувало почуватися прокаженою.

Я попрямувала у ванну кімнату. Виявила, що мило чудесним чином зникає зі шкіри, перш ніж я встигаю його змити, і що зубці силового поля з’явилися на шиї. Трохи постраждала, уявляючи ту мить, коли корона розростеться настільки, що я не зможу носити нормальний одяг. Після роздумів зрозуміла: ще раніше тканини, доторкнувшись до шкіри, почнуть повторювати долю мила, і я не зможу носити взагалі нічого.

«Мені потрібна Жаклін Сон, причому терміново і на моїх умовах», – міркувала я, вибираючи одяг.

Ось тільки після сьогоднішньої ночі вона напевно втекла з Долінеї – або зачаїлася. Тоді варто зустрітися з рудоволосою подружкою шаєра? На фотографіях вона мала доброзичливий вигляд.

Балахонистий сарафан, що ледь досягав середини стегна, здався мені прийнятним варіантом. Я розкришила черговий гребінець і почала тиснути кнопки кухонного ліфта, намагаючись отримати сніданок. Вухо вже не боліло, голосів у голові не було… Не те щоб я почувалась чудово, але сьогодні ніщо не заважало всерйоз зайнятися своїм майбутнім.

Першочергове завдання – вибратися у світ і постати перед охороною такою собі трепетною квіткою, в яку не потрібно стріляти при найменшому підозрілому русі. Ну а далі як піде. Точніше, куди мене пустять.

«Але ж Жаклін – не єдина ниточка до рідного світу. Є ще Семен Андрєєв, він же – Уштер Отт», – підказала пам’ять.

Як я могла про нього забути? Він заарештований, і це в певному сенсі непогано. По-перше, йому нікуди від мене не подітися. По-друге, якщо я пообіцяю йому свободу, це стане гарною причиною для співпраці.

Основне слабке місце плану полягало в тому, що я сама була полонянкою. Але, на відміну від старого Андрєєва, довго нею залишатися не збиралася. «МАКІС» не здатні мною керувати, а раз так, пора братися за справу.

– Шаєроне Ендере, вас крихітка-кішечка чимось зачепила, хіба ні? – мовила я, коли панель кухонного ліфта від’їхала і всередині виявився як досить незвичайний сніданок (мармелад і твердий сир), так і букет. – Ви летите до неї, як метелик на вогонь. Обпікаєтесь, але повертаєтеся… Може, є сенс вас трохи приручити?

«Краще попросити Ріка про допомогу», – ідея звабити Ендера мені зовсім не сподобалась.

Але Кано правильно сказав: Долінеєю правлять шаєр і шаєрони. Та й, якщо відверто, втягувати Ріка в неприємності не хотілося. Шаєр-предок, містична дурня, матеріальний привид – ким би він не був, я не збиралася його використовувати.

Кого завгодно, тільки не його.