Читати книгу - "Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс"

     Роздуми про магію та її вплив на світ переслідували мене відтоді, як ми з Лютером зрозуміли одну просту, але жахливу істину: магія була живильним джерелом для богів та демонів. Саме через використання цієї сили вони зміцнювали свою могутність і вплив. Ми усвідомили, що знищення магії та її заборона були життєво необхідними. Це рішення було нелегким, але воно стало ключовим для нашого виживання та відновлення. Ми доклали всіх зусиль, щоб народ повірив у необхідність безжального знищення магії. Лише так можна було запобігти повторенню катастрофи, яка вже раз знищила нашу імперію. Але досить про це, я хотів би показати яким чином відновилась наша імперія.

     Військо вирушило. Перше місто на нашому шляху, Ландер, розташоване на березі озера Ландхат, було колись значущим торговим вузлом, через який вороги часто здійснювали нальоти на Едемор. Назва цього місця завжди була для мене синонімом зради й постійної загрози. Тепер настав час знищити його остаточно.

      Ландер, з його високими кам'яними стінами, вузькими вулицями та розкішними ринковими площами, був важливим форпостом для наших ворогів. Вже після першого залпу нашої артилерії місто почало здригатися. Могутні гармати й механічні облогові машини з гуркотом та блискавичними ударами пробивали стіни, залишаючи за собою лише руїни. Будинки розвалювалися, вулиці заповнювалися димом і криками  паніки.

     Наші війська, озброєні до зубів, увійшли в місто, мов лавина. Наземні кораблі та механічні вершники, мов невблаганні залізні чудовиська, прокладали собі шлях крізь вузькі провулки Ландера, розчавлюючи все на своєму шляху. Наші воїни, безжальні й нестримні, не залишали жодного шансу ворогу. Арбалети, ручні гармати й мечі знищували будь-який спротив, який вороги ще намагалися чинити.

     Населення, у відчаї, намагалося здатися, викидаючи білі прапори з вікон. Але для мене це було замало. Ландер був місцем, яке вороги використовували для атак на наші землі, і я не міг залишити його існування без наслідків. Моє серце не знало жалю, коли я віддавав наказ знищити місто до останнього каменя.

     Великий вогонь поглинув Ландер, залишаючи після себе лише попіл і згарища. Військо просувалося далі, залишаючи за собою лише руїни та мертвих ворогів. Це місто стало символом нашої непохитної волі до завоювань. У майбутньому, на місці Ландера, Гідельберт побудує Срібний Порт, який стане найбільшим торговим озерним портом, символом нашої відновленої могутності та нової ери підкорень.

      Ми увірвались на південь, знищуючи неорганізовані армії ворога, швидкими темпами розповзаючись на захід і схід, наче хвороба по тілу. Вже не було місця для м'якої дипломатії, довгих насаджень ідей та віри; зараз панувала лише жорстка політика сталі та крові. Перша велика битва відбулася на південних пагорбах — місце, де понад триста років тому я віддав Семптембрі наказ на дослідження. Хто б міг подумати, що зараз я знову тут стоятиму, але вже з таким військом. 

     Проти мене тоді вперше вийшов великий ворог, чисельністю не менше десяти тисяч піхотинців і лучників та п'яти тисяч кінноти. Колись давно тут було багато роз'єднаних племен, але після розпаду старого Едемору тут з'явились повноцінні країни, які й змогли зібрати це військо. Але це не мало значення. Проти такого війська я спокійно зміг виставити понад шістдесят наземних човнів, сотню гармат за пагорбами та вісім тисяч піхотинців. Бій розпочався рівно в середині дня, коли сонце височило над нашими головами, а його промені поглинались чорними латами гвардії.

     Ворог до останнього вірив у силу своєї кінноти й відправив її сталевим кулаком, щоб за один забіг закінчити бій. Але в останній момент вирішив нам влаштувати град вогняних стріл, проте нам було чим відповісти. Вже через декілька секунд тисячі парових мушкетів дали безжальний залп по рядах ворога. За пагорбами з'явилася яскраво червона заграва — артилерія зробила свій хід, і вже через хвилину сили ворога палали у вогні. Ворог відчайдушно кинув в бій всю кінноту, але лише вбив її об нашу славетну стіну із наземного флоту, човни стріляли зі своїх бортів трьома гарматами, навіть не даючи підійти, приводячи коней та їх вершників у жах. Перша велика битва за південь була за Едемором.

     Після першої перемоги, настрій серед війська Едемору був на підйомі. Я навіть пам'ятаю як чув їх вражені розмови...

— Це було щось, — промовив один з воїнів, знімаючи шолом. — Я ніколи не бачив, щоб ворог так швидко здавався.

— Так, наземний флот зробили своє, — погодився інший, витираючи кров з леза свого меча. — Їхні кінноти не мали жодного шансу.

— А ви бачили, як ті паростріли розносили їх на шматки? — захоплено сказав третій, потягуючи з фляги. — Це було неймовірно.

— Я думав, що ми не встигнемо, — зізнався ще один воїн, розпалюючи вогонь. — Але наша артилерія була швидша.

— Добре, що ми тримали все під контролем, — додав командир, який підійшов до групи. — Ми діяли як одне ціле, я пишаюсь вами.

— За Едемор, — промовив один з солдатів, піднімаючи свою чашу. — За нашу перемогу і за ті, що ще попереду.

— За Всеволодаря! — Підхопили інші, піднімаючи свої чаші.

— А як думаєте, куди ми рушимо далі? — запитав молодий солдат, з цікавістю дивлячись на старших товаришів.

— Не знаю, — відповів той, хто першим почав розмову. — Але впевнений, що ми скоро побачимо багато всього нового.

— З такими командирами й з такою зброєю ми непереможні, — сказав інший, усміхаючись. — І нехай весь світ знає, що ми — воїни Едемору не знаємо поразок.

— Пам’ятайте, що це лише початок, — підсумував командир. — Ми тільки почали наш великий похід, тому прибережіть сили, та не радійте раніше часу, ми ще не знаємо що чекає нас попереду.

    Так, ми розуміли, що це лише початок довгого шляху. Я зібрав своїх найближчих радників і генералів, щоб обговорити подальший план дій. Враховуючи отриманий досвід та здобуті ресурси, ми розробили стратегію для наступних міст і країн, які лежали на шляху нашого маршу. Ми планували поєднання прямого зіткнення з ворогом та ведення таємних операцій, щоб зберігати елемент несподіванки.