Читати книгу - "Талісман обраної, Ася Чирокбей"

Так тривало деякий час, коли я помітив, що темрява розсіюється. У мене промайнула думка про закінчення нашої небезпечної подорожі, але моя радість була передчасною. Світло виходило від маленьких фосфоресціюючих створінь, що мешкали на каменях. Ще трохи, і я став розрізняти силуети човна, супутника. Світлячків стало так багато, що можна було розрізнити кам'яну кладку берегів і напівкругле склепіння. Підземна річка протікала в кам'яному тунелі.

Нервове напруження трохи спало, принаймні, я міг бачити, що знаходиться навколо. Раз у раз я озирався. У такому місці неможливо передбачити, з чим можеш зустрітися. За мить я побачив, як підібрався Зерд, міцніше стиснувши дерево списа. Поза волею, я зазначив, що спис був непоганої якості, із заточеним тригранним наконечником.

Течія сповільнилася. Річка винесла наш човен у підземне озеро. Кам'яне склепіння тунелю зникло, та слабке освітлення не давало змоги розгледіти, що знаходиться вгорі. Я помітив, що Зерд невідривно дивиться на щось позаду мене, і раптом мене пройняв озноб. Течія ще більше сповільнилася, і човен зупинився, ніби наштовхнувшись на невидиму стіну, хоча перешкод попереду не було.

Я обернувся і обімлів. На мене дивилися очі гігантського кальмара, що світилися. Його щупальця злегка ворушилися, здавалося, він зважує, чи варта його уваги така незначна здобич, як два маленьких чоловічки. У моїй голові метушилися плани порятунку, але Зерд заперечно похитав головою й опустив спис. Заплескавши крилами в нерухомому повітрі, до нього на плече опустився птах Вартового. Він поводився спокійно, та я зрозумів це вже пізніше, а тоді продовжував озиратися в пошуках виходу. Промайнула думка стрибнути у воду і врятуватися вплав.

Кальмар знаходився прямо перед нами. Його гігантське тіло перекривало вхід у такий самий тунель, як той, яким припливли ми, тільки з іншого боку озера. Частиною щупалець він утримувався за кам'яні стіни, а інша частина вільно спочивала у воді. Немигаючий погляд чудовиська викликав тремтіння.

Бачачи, що Зерд не діє, я спробував вихопити в нього з рук спис, але він різко відштовхнув мене вільною рукою.

- Не робіть дурниць, Саєб, - проричав він, - це Вартовий.

Я з недовірою озирнувся на чудовисько. Боже, ну й очі! Під ними вгадувався масивний дзьоб, за допомогою якого істота могла легко розкусити човен, не кажучи вже про людей у ньому.

Раптом птах Зерда заговорив.

- Вітаю вас, Вартові! - вимовив птах низьким і розкотистим голосом, який, здавалося, не міг виходити з його маленького тіла.

Я хотів сказати, що я не Вартовий, але все тремтіло, і зуби так стукали, що я не міг говорити. Зерду теж було не по собі, хоча він мав кращий вигляд.

- Так само, як і ви, я прибув з іншого світу, - продовжував господар підземелля. - Нечисть ще не проникла до підводного царства, але її господарі вже тягнуть сюди свої лапи.

- Ті, хто вас викрав - передовий загін. Зло йде зі Сходу, і ми, в підводному світі, збираємо своє військо. На Сході є мої брати, і якщо вам знадобиться допомога, ви зможете викликати її.

Почувся неголосний сплеск. Птах метнувся в темряву, і повернувся, тримаючи в дзьобі ланцюг із рогом, що висів на ньому. Незадоволено відфиркуючись, він кинув ріг на коліна Зерда і сів на плече, обтрушуючись від води.

Зерд вилив із рога воду, витер його полою одягу і подув. Пролунав чистий, напрочуд мелодійний звук.

Птах відволікся від чищення пір'я і завмер, прислухаючись.

- Не вар-р-рто подяки, - вимовив він уже своїм голосом, а я думав тільки про те, як забратися звідти.

Рушити з місця я не міг і сидів, зачаровано дивлячись на Зерда. За мить човен рушив уперед, а коли я озирнувся, гігантського кальмара вже не було.

Світляки поступово зникли. Тунель знову занурився в темряву. Як не дивно, нервове напруження спало, і я розсудив, що навряд чи ми зустрінемося тут із чимось страшнішим, ніж гігантський кальмар, який роздивляється тебе майже впритул нерухомим поглядом. Слава Єдиному, все обійшлося.

Течія принесла нас до виходу з печери, і я був невимовно радий знову побачити сонячне світло. Порадившись, ми вирішили пристати до берега й роздивитися навкруги.

Берег був пустельним, з купами каміння, біля яких височіли самотні дерева і кущі. На рослинності майже не було листя, тож здалеку її можна було прийняти за сухі палиці. Я запропонував серу Вартовому зробити невеликий привал, щоб обговорити план подальших дій. По правді кажучи, мені потрібен був перепочинок після зустрічі з чудовиськом.

Якийсь час ми провели, притулившись спиною до каменю, нагрітого сонцем. Я якраз збирався запитати сера Вартового про наші подальші плани, як його птах неспокійно закрутився і злетів у повітря. Піднявшись слідом за ним на найближчий пагорб і ховаючись за камінням, я побачив, як з боку найближчого передгір'я наближається загін вершників.

Частина з них була у важкому озброєнні, очолювана групою легко озброєних воїнів, яку вела людина з непокритою головою, одягнена в легку кольчугу. Я щвидко повернувся до Зерда і повідомив про гостей. Якби ми з Зердом були добре озброєні, у нас були шанси дати бій невеликому загону, але зі зброї в нас був тільки короткий спис.

Невеличкі кам'янисті розсипи не давали можливості сховатися, до того ж човен видавав нашу присутність. Я не знав, як швидко наші викрадачі можуть повідомити про втечу своїм спільникам нагорі, тож залишалося неясним, хто і з якою метою до нас наближається.