Читати книгу - "Руйнівниця фортець, Марчін Швьонтковський"

багато чому навчився у Фердинанда Габсбурга. Якщо ти хочеш окупувати незалежні території, на які не маєш жодних прав, можеш це зробити, але я пропоную тобі спочатку відлити хоча б кілька гармат, тому що я не буду в цьому брати участі.

– Ти не була такою принциповою, коли ми брали Лютецбург, – докірливо відповів герцог.

– Ти хочеш сказати, що не бачиш різниці між приватним замком і одним із центрів влади Рейху? Карл, за кого, курва мать, ти мене вважаєш?– додала вона не дуже по-жіночому.

– Добре, добре, – почав той відступати з похмурим обличчям. – Я просто подумав. Ти маєш рацію, мені спочатку потрібно взяти землі, які належать мені по праву. Відпочивай, ми виїдемо вранці, — закінчив він, не давши їй більше заговорити, і пішов так швидко, ніби тікав.

Дівчина всією вагою впала на подушки, важко зітхаючи. Її стегно, звичайно, сіпнулося від болю, змусивши її зашипіти. Поранення було точно неприємним досвідом, і вона подумала, чи це просто справа звички, що Еркісія чи Ханов сприйняли це набагато краще, ніж вона. Вона нічого не знала про рани і навіть не знала, чи цей поріз є серйозним чи небезпечним, але вона довіряла солдатським методам і оцінкам – їх життя, зазвичай, залежало від ефективності ліків і перев’язувальних матеріалів, тому вони повинні були бути знайомі з часто краще, ніж медики з університетів.

Катаріна не хотіла думати про пропозицію Карла Людвіга. Це було настільки передбачуваним і дріб’язковим з його боку, що навіть якби в неї було бажання перейматися політикою Віттельсбахів, вона б не сприйняла ідею захоплення Шпайєра серйозно. З усією своєю наївністю вона щиро вважала, що це дуже погана ідея, яка налаштує більшість інших держав Рейху проти молодих герцогів. Поки вона лежала й думала, дивлячись на пошарпану сіру стелю занедбаної кімнати, її макіавеллівські проблеми швидко розтанули, коли вона впала в модус, лише трохи порушуваний болем, який слабшав через дію ліків. Вона зосереджувалася на важливих речах: дійсність скручувалась під її пальцями, як полотно, хоча ніхто з мешканців не мав про це ні найменшого уявлення.

□□□

Через два тижні вони сиділи у величній їдальні гейдельбергського замку і святкували. Оскільки будівлю не грабували і не руйнували протягом двадцяти років, інтер’єр виглядав чудово: баварські губернатори, мабуть, не шкодували коштів на ремонт. Червоні стіни пишалися золотою ліпниною, яка оточувала портрети багатьох поколінь Віттельсбахів у витончених рамах. Кришталевий канделябр виблискував тисячею вогників, а дубовий стіл із зручними, обтягнутими оксамитом стільцями був заставлений смачними стравами.

— Лотарингці навіть не підозрюють, яку послугу зробили нам, — саркастично зауважив Карл і підняв тост за герцогів Водемонт.

Тут зібралися не тільки герцог і його брат, а й кілька їхніх двоюрідних братів і далеких родичів, яких баварські брати залишили в спокої. Вони бачили тих вперше в житті, але ні секунди не вагалися перед тим, як дати клятву вірності Карлу Людвігу — це був один із приводів для бенкету. Віттельсбахи з князівства Цвайбрюкен, Два мости, також приїхали вітати своїх родичів. Звичайно, були Бланшфлер і фон Найбор, Еркісія і Крейвен, де-факто всі важливі учасники експедиції. Серед них сиділи різні придворні і навіть кілька прихильників Габсбургів, які мали настільки сильні позиції в Пфальці, що не боялися нового уряду. Тут був і князь Ройсс, за якого родина вже заплатила викуп, і який за кілька днів мав повернутися до Баварії.

Другим приводом влаштувати застілля стало весілля Бланшфлер з Рупертом, яке відбулося напередодні. Закохані вирішили, що більше чекати не будуть, оголосили здивованому єпископу Гейдельберзькому, що він вінчає їх увечері, і зробили так, як сказали. Церемонія була дуже інтимною, на ній були присутні лише наречений і наречена, Карл Людвіг, Катаріна і священик; весілля мало відбутися пізніше, влітку. Тепер молодята сиділи поруч, сяюче посміхаючись і люб'язно приймаючи тости на свою честь.

Насправді ж, найважливішим приводом для святкування була новина, яка прилетіла, як грім серед ясного неба: хоча переговори Водемонтів з Бурбонами провалилися, а Нансі пав після героїчної оборони майже через місяць після Гейдельберга, величезна армія Ла Валетта не увійшла до Німеччини. Замість цього вона відступила до Метца та рушила на північ, до Іспанських Нідерландів.

Звістка про блискавичний, неймовірний похід молодих герцогів блискавично рознеслася по країні, змусивши всіх учасників війни серйозно переглянути своє ставлення до Віттельсбахів. Менш ніж за місяць вони перетворилися з безземельних вигнанців на серйозних співрозмовників — і небезпечних супротивників. Деталі останніх подій були абсолютно розмиті серед простих людей, і головним елементом пліток були чутки, що якась божевільна швабська дівка підписала угоду з Сатаною - тому що це було єдине пояснення, яке знайшли прості люди тому факту, що майже десять підготовлених до оборони фортець впали протягом трьох тижнів.

Мабуть, усе це також дало французам поживу для роздумів і змусило їх задуматися, чи справді вони хочуть вступати у війну, у якій хтось має більші військові можливості, ніж вони. Звичайно, Ришельє рано чи пізно мав усвідомити, що тут "ніяких чудес, лише одна дивовижна дівчина", як сказав Руперт, але на той час влада Карла Людвіга мала стабілізуватися.

Парадоксально, але настрій загального щастя на застіллі зіпсувала лише його героїня, яка дивилася кудись у простір, побіжно відповідала на запитання й ледь тикала виделкою в їжу, зате наливала собі багато рейнського рислінгу. Бланшфлер ледь помітила це, зайнята святкуванням свого весілля з рейхсгерцогом, але Еркісія уважно й стурбовано спостерігав за дівчиною. Весь час їй було дуже легко ввійти в модус і важко вийти з нього. Вона вже була схильна до дивних, глибоких думок, але це було ще гірше: вона впадала в марення й оціпеніння, уникала людей і часто забувала про власні манери. Їй також було важко слухати будь-кого довше кількох хвилин. Усі це бачили, але сподівалися, що з часом їй стане краще.

Про історію з книгою вона розповіла лише Карлові Людвігу та Бланшфлер, а отже, обов’язково й Руперту, бо фрейліна не приховувала, що не має таємниць від коханого. Фон Найбор підозріло спробувала розпитати Катаріну про її нові можливості, але дівчина стримала язик, по-перше, тому що блондинка їй усе ще не подобалася, а по-друге, їй не хотілося доповідати про все Фрідріхові Генріху. Вона знала, що голландка була в постійному й жвавому зв’язку з Амстердамом, звідки дуже швидко надійшов вітальний лист із побажаннями Карлу Людвігу якнайшвидше впоратися з баварською окупацією та успішних років правління.

Катаріна пішла з застілля досить швидко, ще не подали основні страви