Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

Розділ 23 Гра в "салочки"

Дангор не втримався і по-свійськи потріпав хлопця по голові:

— Ну, Рааль, ну проноза, навіть натовп своргів не здатен убезпечити себе від твоїх чіпких рученят.

— Рааль, ну скільки разів тобі казати, що крадіжка до добра не доводить, — показово грізно прогарчав Ведмідь, відіграючи роль злого поліцейського, і хотів було схопити малого за вухо, коли Рааль, ледь помітним рухом, ухилився від його лапи та, блискавично відступив за спину Алії, звідки повчально так заявив:

— Таки, ці руки, у житті, нічого не крали принаймні ніхто цього не бачив, а як кажуть у мене на батьківщині, не спійманий не злодій. Ну, а якщо без жартів, то це трофеї з убитого сворга. Ці тварюки настільки впевнилися у своїй безкарності за межами гір, що пруться, немов знать на королівському полюванні, де всю брудну роботу за них роблять єгері.

Почувши знайоме з дитинства приказку «не спійманий, не злодій», яку любив повторювати Сиплий, коли обговорював справи з підконтрольними йому квартирними злодіями, я ледь не поперхнувся. Невже Рааль теж виходець із мого світу? Чи це заслуга нашого диво-перекладача, який здатний відокремити суть сказаного, а потім, ґрунтуючись на цих знаннях, підібрати й озвучити в моїй голові тотожну за змістом приказку?

Ведмідь хотів заперечити твердження хлопця і вже було почав щось казати, але наштовхнувся на гнівний погляд маґеси, що змусив його заткнутися на півслові. Б’юся об заклад, здоровань зараз невимовно радий, що закрите забрало шолома, повністю приховує його червоне від збентеження обличчя.

— Спасибі, Алія, — подякував дівчині Леворд, у голові якого, остаточно склався пазл наших майбутніх дій.

— Ситуація неприємна, але не безвихідна.

У п’ятнадцяти сотнях кроків на схід є підземелля III класу. Це там, де ми добули іменний нагрудник для Мірга. Тільки нас цікавить не саме підземелля, а западина, на дні якої воно знаходиться. Спуск там відносно пологий, тож ми запросто зможемо його перетнути, закріпитися на протилежному боці та підготувати шаргам сюрприз.

Висуваємося нашим загоном, до того ж із нами піде Луара, десяток бійців Фелмора і п’ять відставних ветеранів, усі вони володіють навичками, що б’ють по площі. Для посилення їхніх здібностей беремо із собою Дарета й половину його людей, а також Тозгальда з його хлопцями, вони будуть нашими провідниками.

— Алія, що в тебе із запасом ефіру?

— Повністю витратила на створення «кам’яного лісу», відновлюватися самостійно буду до вечора, але можу для поповнення ефіру використати кулю базиліксу.

— Чудово, — відповів Леворд. — Коли опинимося на потрібній позиції, одразу прийми синій базилікс і малюй руни посилення для заклинання «стовп блискавок», свинорилі будуть дертися на гору щільним натовпом, тож заклинання, максимально відпрацює по них.

Решта аймаларців розіб’ється на групи по два десятки та відтягне на себе увагу своргів, виграючи нам час на підготовку, а потім, як я вже говорив, заманить їх у провалля. Толганів, нав’ючених залишками броні, доведеться кинути тут, будемо сподіватися, що свинорили ув’яжуться за нами й не зачеплять тварин. Принаймні, тягнути їх із собою це чисте самогубство, як для них, так і для погоничів.

Усі слухняно закивали, погоджуючись із планом, а ось для мене залишилося незрозумілим одне «малесеньке запитаннячко» — як ми виберемося зі створеного нами лабіринту, коли шарги обступили його щільним кільцем? Та ще й за умови, коли прориватися будемо малими групами.

Розумію, що я тут не великий геній і навряд чи Леворд із Фелмором випустили таку важливу деталь із поля зору, але якось дивно, що нікого з моїх друзів не хвилює це питання, невже вони настільки йому довіряють, що готові сліпо йти у вогонь? Ну то я, не вони.

— Леворде, а як ми звідси виберемося, коли шарги повністю оточили нас?

— Юначе, допитливий розум набагато гідніший за надуту пиху.

 Він, що вирішив мене так похвалити?

— Шаргами керує гнорл, ці тварюки розумні і, на відміну від своргів, не стануть розкидатися доступними ресурсами даремно, тим паче, що ці самі ресурси завжди можна використати для прикриття свого відступу.

Гнорл, чудово знає, що для своргів — шарги, лише сміття, і, якщо гнорл не відведе їх із лінії атаки, сворги кинуться в бій прямо крізь ряди шаргів і аби прискорити процес, щей приголублять їх масовими навичками.

Мені одразу пригадалося, як Рааль розповідав, що під час недавнього штурму долини, сворги лізли сходами, скидаючи шаргів, які не встигли прибратися з їхнього шляху.

— А він не боїться, що ми скористаємося цим затишшям, аби утекти?

— Навіщо нам кудись тікати й залишати місце, де ми можемо цілком успішно оборонятися? Он скільки шаргів поклали, при цьому втративши не більше трьох десятків людей. Гнорл знає, що доки він нас атакує, ми сидітимемо тут і зніматимемо непогані жнива. До того ж він і раніше давав команду на відхід, але ми не скористалися цим. Тоді чому раптом зважимося на прорив зараз? Йому ж невідомо, що наближення своргів для нас уже не секрет.

Але досить розмов, повертайтеся на свої місця і чекайте, як тільки пролунає сигнальний ріг і шарги почнуть відступати, ми висуваємося. Прориватися будемо назустріч своргам. Йдемо щільним строєм, у центрі наша група, у бій нікому не вступати, основне завдання: вийти з оточення і якнайшвидше дістатися до провалу.

Довго чекати звуків сигнального рогу нам не довелося, щоправда, час, що залишився, видався дуже спекотним. Фелмор вирішив зберегти залишки стріл, і лучники вицілювали, тільки метальників дротиків, тож решта шаргів спокійно долали валуни.

Я був дуже радий, що Ведмідь перестав носитися по всьому периметру й залишився допомагати мені. Удвох ми досить швидко вправлялися з тварюками.

Нарешті, за стінами лабіринту пролунав сигнал рогу й шарги відступили, а ми приготувалися до забігу.

Імпровізовану фортецю покидали відразу через три проходи, розташовані з того боку, звідки наближались сворги. Магеса, використовуючи залишки ефіру, прибрала зайві валуни, тим самим, позбавляючи нас необхідності петляти в кам’яному лабіринті.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍