Читати книгу - "Гра престолів"

ще — олії в її волоссі. Дотрацькі запахи. Вони добре пасували до цього місця. І Дані, сміючись, вдихнула їх. Зненацька їй закортіло відчути під ногами землю, занурити пальці в масний чорний ґрунт. Зістрибнувши з сідла, вона пустила сріблясту пастися, а сама стягнула з ніг високі чоботи.

Вісерис налетів на неї несподівано, як літня буря; він надто сильно натягнув повіддя, і кінь під ним став дибки.

— Як ти смієш! — заверещав він.— Ти велиш щось мені? Мені?!

Він скочив з коня і, приземляючись, заточився. З розчервонілим обличчям він важко зіп’явся на ноги. Схопив сестру й почав трусити.

— Ти забула, хто ти така? Подивись на себе. Тільки подивись на себе!

Дані не треба було й дивитися. Вона була боса, з олією у волоссі, вбрана в дотрацький шкіряний одяг і у фарбовану безрукавку, яку їй подарували на весілля. Вона була своя у цих краях. А брудний Вісерис не розлучався з заплямованими міськими шовками й кольчугою.

— Не смій веліти дракону! — і досі репетував він.— Ти зрозуміла? Я володар Сімох Королівств, і я не збираюся вислуховувати накази від шльондри якогось комонника, ти мене чуєш? — рука його залізла їй під безрукавку, й пальці боляче стиснули груди.— Ти мене чуєш?

Дані щосили відштовхнула його.

Вісерис витріщився на неї, не вірячи своїм фіалковим очам. Вона ще жодного разу не чинила опору. Від люті в нього перекосилося обличчя. Зараз він її вдарить, і боляче вдарить, вона це знала.

Хрясь!

Удар батога пролунав, як гуркіт грому. Ремінь, який обкрутився Вісерису довкола горла, сіпнув його назад. Брат, приголомшений і задиханий, розтягнувся на землі. Він намагався звільнитися, а дотрацькі вершники улюлюкали над ним. Хлопець із батогом, юний Джого, скреготливим голосом щось запитав. Слів Дані не зрозуміла, але тут під’їхали Іррі, і сер Джора, і решта вояків з її хасу.

— Джого питає, чи бажаєте ви його смерті, халесі,— переклала Джикі.

— Ні,— озвалася Дані,— ні.

Джого зрозумів її. Хтось із вояків щось проричав, і дотраки розсміялися. Іррі переклала:

— Кваро вважає, що вам варто відтяти йому вухо, щоб навчити трохи поваги.

Брат стояв навколішках, пальцями вчепившись у шкіряний ремінь на шиї, нерозбірливо хничучи, силкуючись відсапатися. Батіг міцно стискував його за шию.

— Скажи, що я не хочу робити йому боляче,— мовила Дані.

Іррі повторила її слова дотрацькою мовою. Джого потягнув батіг, смикнувши Вісериса, як ляльку на мотузці. Брат знову розтягнувся на землі, нарешті звільнений зі шкіряного зашморгу, от тільки під підборіддям, де в шкіру глибоко врізався ремінь, проступила кривава смуга.

— Я попереджав його, що так буде,— мовив сер Джора Мормонт.— Казав йому лишатися на пагорбі, як ви й веліли.

— Я вам вірю,— відгукнулася Дані, спостерігаючи за Вісерисом. А той лежав на землі з розчервонілим обличчям, шумно втягуючи повітря та схлипуючи. Він викликав жалість. Та він завжди викликав жалість. Як вона раніше цього не бачила? У грудях, де колись гніздився страх, лишилася порожнеча.

— Заберіть його коня,— звеліла Дані серу Джорі. Вісерис витріщився на неї з роззявленим ротом. Він не міг повірити своїм вухам, та Дані й сама не могла повірити, що каже таке. Але слова вилітали самі.— Нехай брат пішки йде назад до халасару. Нехай усі бачать, хто він.

Поміж дотраків чоловік не на коні не вважається за чоловіка: він нижчий з найнижчих, позбавлений гідності й гордості.

— Ні! — заверещав Вісерис. І звернувся до сера Джори загальною мовою, щоб не зрозуміли комонники: — Вдарте її, Мормонте! Зробіть їй боляче! Вам наказує ваш король! Повбивайте цих дотрацьких псів і провчіть її!

Лицар-вигнанець перевів погляд з Дані на її брата; вона стояла боса, утопивши пальці в землі, з олією у волоссі, тоді як він був у шовках і криці. Але Дані побачила рішення на обличчі сера Джори.

— Він піде пішки, халесі,— мовив лицар. І, поки Дані сідала на сріблясту, узяв у руки повіддя братового коня.

Вісерис з розтуленим ротом знову сів на землю. Він мовчав і не рухався, проводжаючи вершників очима, повними отрути. Незабаром він загубився у високій траві. Коли він зник з поля зору, Дані злякалася.

— Він знайде дорогу назад? — запитала вона сера Джору.

— Навіть такий сліпець, як твій брат, здатен видивитися наш слід,— озвався той.

— Він гоноровий. Може, йому буде соромно повертатися.

— А куди йому ще податися? — розсміявся Джора.— Якщо він не знайде халасару, халасар уже напевне знайде його. У Дотрацькому морі важко потонути, дитино.

У його словах була рація. Халасар був наче рухоме місто, проте рухалося це місто не наосліп. Розвідники обов’язково виїжджали далеко вперед від основної валки, щоб повідомити про дичину, здобич або ворогів, а з флангів її охороняли вершники супроводу. Такі нічого не проґавлять — не тут, не в цих краях, звідки вони родом. Ці рівнини невіддільні від них... а тепер і від Дані.

— Я його вдарила,— зачудовано мовила вона. Тепер, коли все було позаду, це здавалося дивним сном, який їй просто наснився.— Пане Джоро, ви гадаєте... Він буде такий лютий, коли повернеться...— затремтіла вона.— Я збудила дракона, так?

Сер Джора пирхнув.

— Чи можна збудити мертвого, дівчинко? Твій брат Рейгар був останнім з драконів, а він загинув на Тризубі. А Вісерис — навіть не тінь змії.

Його прямодушні слова збентежили її. Здавалося, все, у що вона в житті вірила, зараз опинилося під питанням.

— Ви... присягнули йому своїм мечем...

— Так, присягнув, дівчинко,— сказав сер Джора.— А якщо твій брат — тінь змії, хто ж тоді його слуга?

У голосі його вчувалася гіркота.

— Він і досі справжній король. Він...

Осадивши коня, Джора поглянув на неї.

— А тепер давай по щирості. Ти б хотіла, щоб Вісерис посів трон?

Дані поміркувала.

— З нього не буде гарного короля, правда ж?

— Бували й гірші... але небагато.

Вдаривши п’ятами коня під боки, лицар знову рушив.

Дані їхала зразу позаду нього.

— І все-таки,— провадила вона,— прості люди чекають на нього. Магістр Іліріо каже, вони шиють прапори з драконом і моляться, щоб з-за вузького моря повернувся Вісерис і звільнив їх.

— Прості люди моляться за дощ, і за здоров’я дітей, і за літо без кінця,— мовив сер Джора.— І їх не хвилює, як там високі лорди граються у свою гру престолів, якщо самих їх