Читати книгу - "Родаки"

коли баба вчергове попрощалася зі світом білим, злодій враз зупинився, бехнув ношею об землю і, тяжко дихаючи, присів. Баба тихенько висунула голову, вилізла із простирадла. Велетенська постава, схожа на стіг сіна, сиділа спиною до неї і відхекувалась. Баба обережно роззирнулась і зрозуміла: Небесі далеко позаду, а вона на березі Кривуліни: «Будуть топити, — знову обпекло думкою. — Це ж точно безпекаші!»

І аби якось задобрити безпеку, Фіскарошці нічого мудрішого не прийшло в голову, як стати струнко і на весь голос крикнути: «Ученіє марксізма-ленінізма жівйот і побеждаєт!» Ефект був вражаючим. Постать притьмом здригнулася від страху, подалася вся вперед і бехнулася у води Кривуліни.

— Гойте, люди, спасайте! Топлюся! — пролунав, як із ста бочок, на всю ніч гучний голос Пірошки-нейні.

З тих пір — а це вже пройшло більше двох років — дідова сестра в нас не з’являлася. А нині, видно, революційні вітри подіяли і на неї.

— Слава Ісусу, — прогуділа Пірошка, навзгинці переходячи через поріг.

— Навіки слава, — відповіла баба на привітання й тут же їдко додала. — Можна би вже, паніко, й ноги вам попелом посипати — давненько в нас не були.

— Ой, і не кажи, дорога невістко. Рада би душа, та ноги болять, — почала гладитись по товстелезних, як дуби, стегнах Пірошка.

— Та не кажіть, — сплеснула руками Фіскарошка. — Коли тікали’сьте зі мною, я того і не помітила. Най вам буде нівроку, як молода лошиця. А коли’сьте бехнулися у ріку, то думала’м, што почнеться Ноїв потоп.

Пірошка-нейні зле очиськами лупнула, проте вдала, що не дотямила, про що баба, і почала зовсім з іншої новти:

— Дуже переживаю за вас, Марько, і за братця Мішка. Не глухі’сьте — чуєте, що у світі чиниться. Не ниська-завтра мадяри й американтоші будуть тутки.

— А ми што, мадярам межу переорали, а од амерічан кури з дідом крали?

— От-от, Марько, про межу я й хочу казати, — закотила очі Пірошка, наче чекала підказки зі стелі. — Народ пам’ятає, як ви із Мішком у комуністи поступали, як колгоз робили. То все лежить на олівцеві, штось і вам сесе припам’ятається. А мадяри сього не простять. Чірк-чірік і ауфідерзеєн, — повела пальцем по шиї Пірошка.

На якусь мить баба геть розгубилася і відчула, як неприємні дрижаки підступають до грудей, породжують під серцем страх. Так тривало всього десяток секунд. Фіскарошка стріпонула собою, як качка, коли випірне з води, і, як завше бувало в скрутні хвилини, дух її спалахнув.

— Слухай, гурко надута, із якої гузиці ти викукнула така розумна? — мовила Фіскарошка, грізно підходячи до Пірошки.

— Я вам, дорогі родаки, лем добра желаю, — підняла руки Пірошка. — Я про те… от ви заплатите гроші… мені заплатите за мою долю майна. І ми з моїм Яношом замовимо перед мадярами за вас слівце. Ого! — тут Пірошка аж припіднялася і гордо губу закотила. — Ви не знаєте, як люди честують мого Яноша. Як лем наші прийдуть, його точно біровом[86] зроблять, а може і над цілим районом начальником покладуть. І ми можемо вас, як заблудлих овець, спасти од мотуза на шиї.

— Як у нас кажуть, раз красно дякую, доки не заріжеме паця, а там дальше увидиме, — мовила саркастично Фіскарошка. — Лем авби не вийшло задом наперед і нам пак прийдеться спасати вас.

Пірошка смачно гигикнула.

— Ой, торгуєш рано зубами. Почекай, бо ще роса не висохла.

І баба подалася у свою потаємну комірчину, а звідти занесла до хати щось важкеньке, загорнуте у мішковину. Поставила на стіл, розгорнула… І Пірошка побачила металевий ящик із зібраною антеною і навушниками. Це була німецька рація. Її дід Соломон ще в 1944 році зняв із підбитої німецької бронемашини — в ґаздівстві все пригодиться. Десяток років рація кіптюжилась серед бабиних скарбів у секретній комірчині, і ніхто про неї не згадував. Але як пригодилось тепер!

— Ви што мені тикаєте усякими фінтіфлюшками? — контрабасом озвалась Пірошка.

— А ти хоч знаєш, што сесе означає?

— Та мені най буде і цісарський чобіт, — огризнулась Пірошка.

— Ти, небого, не далеко втікла, — погодилась баба. — Це направду цісарський подарок. І лишили нам його великі люди із-за границі, коли война кінчалась, і руські сюди заходили. Сесе є шпійонський передавач.

— Та йдіть ви, Марьо, до мари, — сахнулась перелякано Пірошка. — Таке скажете, што челядині роги на чолі виростуть.

— Небого, тримайся за чоло, бо дальше скажу, ще більше. Так от, ті великі люди із-за границі лишили нас тутки, на Небесі, в секреті, авби’сьмо робили з дідом шпійонами на амерічан і на англічан.

Пірошці от почутого потьмарилося в очах — кілька разів стріпонула головою і застигла із нажаханим обличчям.

— І ви… в. в…ви… чинили так? — промимрила.

— Ще й як! Всьо, што тутки робилося, ми нараз передавали за границю, — мовила спокійно Фіскарошка. — А тото, што ми з дідом записувалися в комунішти, то нам спеціально наказали із-за границі:

— І ви не боялися?

— А чого боятись? От, коли хочеш, позерай…

Фіскарошка хутко вийняла антену, натягла на голову навушники, задля більшого ефекту щось покрутила настроювачем, повертіла якісь регулятори. Далі прокашлялась, взяла до рук мікрофон і твердо повела:

— Товаріщ Черчіль, ви мене добре чуєте?! Так, сесе на связі… ви уже упознали хто?.. Дякую, маємо’ся дуже файно. Доповідаю, що вшито держимо із дідом під контрольом. Як і договорювалися із Вами, товаріщ Черчіль, скоро розоб’ємо комунішту в Мадярщині, потому виженемо їх із Закарпаття і чекаєме вас на гостину. Маємо вам много про що розказати, бо туйки є деякі люди, што нам з дідом дуже жизнь портять і мішають шпійонити на вас. Но даюся цілювати, і на сьому будьте здорові, хенде хох і ауфідерзеєн!

Баба поважно зняла навушники, зібгала антену й, обернувшись до Пірошки, ніби між іншим, додала:

— Із амеріцьким презідентом связь буду мати пізніше… вечером.

Пірошка-нейні, побачивши і почувши, що демонструвала баба, геть отетеріла і тільки лупала очиськами, шукаючи захисту й розради. За ті кілька хвилин, доки Фіскарошка була на «шпійонському зв’язку» із Черчілем, вона на літ двадцять постаріла і на очах здрібніла, схуднувши на добрих півцентнера.

— Та пак, Марько, ангели би з вами говорили, а кого то ви мали на язику, што вам із дідом жизнь портять і мішають шпійонити? — запитала вже тоненьким голосочком Пірошка.

— Знамо кого, — мовила, діловито складаючи шпіонське причаландя, баба. — Знамо, што тебе. То, што ти хотіла украсти мене.

— На мою веру! — упала на коліна Пірошка. — Я перепутала тебе, Марько, із свинею…

— То зарахуєся тобі як покушеніє на жизнь тайного лиця