Читати книгу - "Чтиво"

Мені здавалося, що Карлотту викрали люди з «Двадцять шостого травня».

— Вони.

— Але ж ви щойно сказали, що це ви її викрали.

— Справді.

— Вибачте,— сказав Пфефферкорн.— Не розумію.

— «Двадцять шосте травня» — це я,— сказав Тітиїч.— Я їх навмисне створив. Не забувайте, я намагаюся спровокувати тут війну. А для цього немає нічого кращого за багаття реваншизму. Мета «Двадцять шостого травня» — у будь-який спосіб об’єднати велику Злабію під правлінням колективістів. Так офіційно заявлено в їхньому маніфесті, який я сам написав у ванні. Люціане, будь ласка, знайди потрібну частину в промові.

Сейворі натиснув кнопку на смартфоні і прочитав уголос:

— Нашою метою є об’єднання великої Злабії у будь-який спосіб під правлінням колективістів.

— Що ви з нею зробили? — запитав Пфефферкорн.

— Її тримають у штаб-квартирі «Двадцять шостого травня» в Західній Злабії,— сказав Тітиїч.

— У Західній Злабії?

— Звісно. Якщо розмістити штаб-квартиру тут, стане зрозумілим, хто смикає за мотузки, м-м-м? Я віддаю накази через посередника. До того ж, нічого не робить фальшивий західнозлабійський контр-контрреволюційний рух таким правдоподібним, як справжні західнозлабійські контр-контрреволюціонери. О, вони дуже віддані! Від народження привчені палко віддавати себе недосяжній меті. Нехай благословить Господь комуністичну шкільну систему.

— Провокуючи війну, ви рубаєте гілку, на якій сидите,— зауважив Пфефферкорн.— США не дозволить, щоб їх у це вплутали.

— Дурниці. Альтернатива значно гірша, бо західні злабійці за копійки продаватимуть газ китайцям.

— Першого разу це не спрацювало,— сказав Пфефферкорн.

— Що за перший раз?

— Коли ви влаштували фальшивий замах на своє життя.

— Так вам сказали?

Пфефферкорн кивнув.

— І ви їм повірили?

Пфефферкорн знову кивнув.

— Чи уявляєте ви, як боляче, коли вам стріляють у сідниці?

— Ні,— зізнався Пфефферкорн.

— Якби знали, зрозуміли б, що все це просто слова. Я в себе не стріляв.

— Хто ж тоді?

— Ви. Тобто ваш уряд. Ті, хто підкинув вам книгу. Пфефферкорн розгубився.

— Яку книгу?

Тітиїч поглянув на Сейворі.

— «Криваві очі»,— підказав Сейворі.

— Саме її,— кивнув Тітиїч.— Вражаюча назва.

— Дякую,— відповів Сейворі.

— Це неможливо,— заперечив Пфефферкорн.— «Криваві очі» містять фальшивий шифр.

— Мої сідниці так не вважають,— сказав Тітиїч.

— Але ж вони ваші союзники.

— Мої сідниці?

— США.

— Може, «на папері», але ви добре знаєте, чого це варте.

— Ви щойно сказали, що вони підтримають вас у разі вторгнення.

— Звісно.

— А тепер кажете, що вони намагаються вас убити.

— Так.

— Вам не здається, що одне суперечить іншому?

Тітиїч знизав плечима.

— Політика.

— Не знаю, чому я мушу вам вірити.

— А яка у мене причина брехати?

— А яка у них причина брехати?

— Багато. Вони нарозказували вам казок. Не можна ж було зізнатися, що вони вплутані в криваве політичне вбивство, чи не так? Їм хочеться, щоб люди вважали їх «гарними хлопцями». В будь-якому разі, Люціан перехопив шифр перед тим, як його змінили, і я зміг обійтися незначними ушкодженнями. Але ситуація змусила мене задуматися. Ви, хлопці, лізете в наші справи без малого сорок років. Саме час скуштувати власні ліки, не вважаєте? Отже... Що там за назва?

— «Кривава ніч».

— Так, вона,— кивнув Тітиїч.— Вибухова назва.

— Дякую,— сказав Сейворі.

— Дозвольте прояснити,— сказав Пфефферкорн.— Ви змусили Сейворі змусити мене змусити моїх видавців змусити американських таємних агентів убити Драгомира Жулька?

— Так, так, так і ні.

— Ні стосується якої частини?

— Останньої. Вбивство Жулька. Боюсь, ви отримали хибну інформацію. «Кривава...» Чорт, як її там?. Завжди плутаю...