Читати книгу - "220 маршрутів"

194
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 75
Перейти на сторінку:

— Не дивися так на мене. Давай подумаємо ще раз: твій друг важко хворий, ти хочеш його врятувати, але не знаєш як. Ти не лікар, тому робиш це так, як можеш. Віддаєш найцінніше, що маєш. Не перебивай, бо я зіб’юся з думки, а знаєш, як воно в моєму віці! Однак ти натрапив на непростого партнера, адже Бог не скаже, що він зовсім не чекає такої жертовності. Тому тобі здається, що Він її прийняв. А тимчасом Кайтек виходить з лікарні і що він бачить? Бачить, що втратив друга. Думаєш, вони мало про це говорили в нас на Садибі? Вони не розуміють, що сталося. Ти їм нічого не кажеш, бо почуваєшся зв’язаним словом честі. А вони думають, що ти образився. Уся ця справа стає заскладною для тебе, тож ти хочеш скоїти собі лихо, і таким чином звільнитися від необхідності дотримати слова, яке не можеш порушити. Я правильно все зрозумів?

— Умгу.

— От і добре. А зараз я скажу тобі, що я про це думаю: негайно дзвони Кайтекові й домовляйтеся про репетицію!

Міколай не відразу його зрозумів. Він дивився на старенького, наче той йому не досить чітко все пояснив.

— Усе це не мало значення?

— Ні, ти повівся, як належить мужчині, але я звільняю тебе від даного слова. Будь-яка жертовність повинна мати свою межу.

Малий підвів на дідуся Амадея погляд, у якому подив мішався з удячністю. Він знову ладен був розплакатися, але вирішив рештками сил опанувати це бажання.

— Думаєте?

— У тебе є телефон чи підемо пошукаємо автомат?

— Але ж він зараз на уроках...

— Тобі теж варто було би з’явитися в школі, чи не так? Завжди простіше виправдатися за кілька годин, ніж за цілий день. Давай, біжи!

Міколай подивився на годинник. Зайти до класу чи почекати в коридорі? Бажаючи уникнути зайвих питань з боку вчителя фізики, він лишився за дверима. Присів на низькій лаві і, затамувавши подих, дивився на клас, із якого невдовзі мав з’явитися Кайтек. Що йому сказати? Як пояснити все, щоб юно прозвучало вірогідно? Автобус їхав так швидко, а в голові Малого так усе вирувало, що він не встиг підготуватися до цієї розмови. Адже він здійме його на сміх! Вони майже місяць не розмовляли!

Пролунав дзвінок, і за мить учні почали виходити із класу. Кайтек пройшов, не помітивши його. Міколай напружив усю силу волі й вдивлявся другові в спину. Той озирнувся, проте відвернувся знову. Та щось, певно, було в Міколаєвому погляді, бо Кайтек зупинився й уважно роззирнувся. І тоді їхні очі зустрілися. Малий уперто дивився. Прохаючи, довіряючи, сподіваючись, що друг зрозуміє й не змусить його говорити про цей кошмарний час, який був тепер позаду. Кайтек ступив крок до нього, однак завагався. Він намагався щось вичитати з лиця Малого. І нічого не розумів. Урешті хлопець підійшов і сів поруч. Вони мовчали, не дивлячись одне на одного.

— Привіт, — кинув Кайтек якомога байдужіше.

— Привіт.

— Як воно?

— Ми можемо почати спочатку? — Міколай хотів одразу все вирішити й забути. Так або ні. І хай буде по всьому.

— Ти говориш, наче якесь дівчисько.

— Іди ти!

— Ти таки дверима вдарений!

— Так сталося.

— Може, зачекаємо, доки Макар перевіситься? Нащо нам зараз зайві переживання? Тепер його черга. А далі будемо бачити.

— Тобто так?

— А що я можу сказати? Це твоя репетиційна.

Наша.

Ти ідіот, ти в курсі? Так. Ми чудова пара.

185 Зіркова

Макар не мав жодного наміру біситися. Почувши, що Міколай хоче повернутися до музики, він зрадів як дитина. Для нього це було головне. Він не задавав питань, не докоряв. Навіщо? Коли Малий подзвонив йому, він працював над новою піснею і, звісно ж, мусив зіграти йому її по телефону! У цьому весь Божидар! Вони домовилися на наступний день. Ніхто з них більше не збирався чекати до суботи.


Міколай прийшов на репетицію відразу після уроків. Хотів настроїти установку, щоб потім не марнувати часу. Хлопець обережно знімав ковдри, що прикривали інструмент. Давно ж він тут не був. Здавалося, відтоді минуло кілька років. Що б сталося, якби того дня він не зустрів дідуся Амадея? Або якби дідусь не вийшов з автобуса, побачивши його на зупинці? Якби той не любив загадки й не розв’язував кожну головоломку, мабуть, усе би склалося зовсім інакше.

Він сів на стільчик, вдихнув на повні груди й ударив по мембрані. Кайтек і Макар з’явилися десь через годину. Міколай устиг зіграти всі пісні з попередньої репетиції. Коли вони увійшли, то не марнуючи часу на зайву балаканину, підключили гітари до підсилювачів.

Ритм, може, ще не був ідеальним — хтось міг би й причепитися, час від часу хтось лажав — теж нічого дивного, та коли Макар торкнувся струн — Міколай ударив у барабан і відчув, наче його розбудили з довгого страшного сну, що тривав весь минулий місяць, він наче ковтнув свіжого повітря й опритомнів. Хлопці перезирнулися й кивнули одне одному з розумінням. Це їхній ритм, їхнє дихання, їхня енергія. Вони були вдома.


Десь за дві години двері репетиційної розчахнулися й досередини влетіла засапана Меланія. Спочатку вона не могла віддихатися, тому просто роззирнулася й мовчки сіла на підвищенні біля установки. Усі напружено дивилися на неї.

— Що?

— Що сталося?

— Кажи!

— Ви зможете виступити на справжньому концерті! — ледве видихнула вона, сяючи від гордості.

— Де?

— На якому?

— Та ти що?!

— Через два тижні

1 ... 70 71 72 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «220 маршрутів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "220 маршрутів"