Читати книгу - "Спокута"

чоловічком. Почулися схвальні вигуки і свист, тупотіння та крики, як у ковбоїв на Дикому Заході.

— Я знаю, що хочу з ним зробити,— проревів Мейс.— Потоплю в цьому чортовому морі!

У відповідь здійнялася нова буря улюлюкання і тупотіння. Нетл знайшов очима Тернера, і вони обмінялися поглядами. Вони здогадалися, що задумав Мейс, і почали рухатися до виходу, знаючи, що не можна гаяти часу. Не всі підтримували ідею утоплення. Навіть зараз, у п'яному угарі, дехто не міг не згадати, що приплив ще не почався, і море — за милю в пісках. Зокрема, той валлієць почувався одуреним. Він тримав свого ременя й репетував. Чулися свист, шикання, а не лише «ура». Досі не випускаючи жертву з обіймів, Мейс метнувся за двері. Попереду бігли Тернер і Нетл, розкидаючи натовп. Коли вони дісталися дверей — на щастя, не подвійних,— то пропустили Мейса, а потім заступили юрбі шлях, ставши пліч-о-пліч, хоча збоку здавалося, що вони теж галасують, струшуючи кулаками, як і всі інші. Вони відчували у себе за спинами колосальну силу натовпу, вагу людських тіл, і цей тягар могли стримувати лише кілька секунд. Цього було достатньо, щоб Мейс побіг, але не до моря, а взявши різко ліворуч і знову ліворуч — у вузьку вуличку, що огинала крамниці й бари, геть од набережної.

Збуджений натовп у барі вибухнув, наче шампанське, коли зірвали корок, і відкинув Тернера й Нетла вбік. Комусь здалося, що він побачив Мейса там, унизу, де піски — і з півхвилини юрба бігла туди. Коли ж помилку усвідомили і юрма почала вертатися, то від Мейса та його приятелів і сліду не стало. Тернер і Нетл теж як випарувалися.

Величезний пляж, тисячі людей, які чекають на ньому, і море — геть порожнє, без жодного човника — охолодили «томмі», повернувши їм здатність тверезо міркувати. Вони пробудилися від марення. Далеко на сході, куди наповзала ніч, лінію фронту обстрілював безжальний артилерійський вогонь. Ворог відрізав шлях назад, а Англія була так далеко. Сутеніло, і лишалося не так багато часу, щоб знайти десь нічліг. Холодний вітер дув над каналом, а покинуті шинелі валялися на узбіччях доріг там, за милі звідси, у серці країни. Юрба почала розпадатися. Про чоловічка з Королівської армії позабули.

Тернеру здавалося, що вони з Нетлом вирушили шукати Мейса, але потім забули про це. Мабуть, певний час вони вешталися вулицями, бажаючи подякувати йому за порятунок невинного і за той жарт. Тернер не знав, як вони з Нетлом опинилися тут, на цій вузенькій вуличці. Він уже не пам'ятав ні про окупантів, ні про те, що у нього болять ноги,— просто він стояв собі і вишуканим стилем звертався до старої пані, яка стояла у дверях будинку з пласким фасадом. Коли Тернер згадав слово «вода», ця жінка підозріло подивилася на нього, ніби здогадавшись, що він хоче більшого. Вона була досить вродлива, смаглява до чорноти, з гордовитим поглядом, ніс — прямий і довгий, срібне волосся завинуте квітчастим шаликом. Тернер одразу збагнув, що вона циганка, яку не надурить його французька. Вона бачила його наскрізь, бачила всі його гріхи і те, що він сидів у в'язниці. Потім ця жінка кинула гнівний погляд на Нетла й нарешті вказала вздовж вулиці на свиню, яка рилася в канаві.

— Зловіть її,— сказала вона,— і я подивлюся, що для вас маю.

— Та під три чорти,— сказав Нетл, коли Тернер йому переклав.— Ми й попросили лише склянку клятої води. Ходімо, візьмемо самі.

Але Тернер, якого охопило знайоме відчуття нереальності, не відторгав можливості, що ця жінка наділена певною надприродною силою. У тьмяному світлі повітря довкола її голови, здавалося, пульсувало в ритмі його серця. Він притулився до плеча Нетла, щоб не хитатися. Жінка дала йому завдання, а він був занадто досвідченим, занадто обережним, щоб відмовити. Він був стріляний горобець. Стоячи так близько біля будинку, треба стерегтися пасток. Краще стерегтися.

— Ми зловимо свиню,— сказав він Нетлу.— Це забере всього хвильку.

Нетл давно корився вказівкам Тернера, бо переважно вони мали сенс, проте, ідучи по вулиці, забурмотів:

— Щось не так з тобою, бос.

Через пухирі на ногах обидва човгали поволі. Свиня була молода, спритна й цінувала свою свободу. І Нетл її злякався. Коли вони загнали льоху в куток у дверях крамниці, свиня кинулася на капрала, і він відскочив з таким криком, що це вже не було самоіронією. Тернер повернувся був до тої жінки взяти мотузку, але до дверей ніхто не вийшов, і він уже засумнівався, чи туди потрапив. Однак тепер він був певний: якщо вони не зловлять свиню, то ніколи не повернуться додому. У нього знову піднялася температура, він знав це, але не вважав, що через жар погано тямить. Свиня означала успіх. У дитинстві Тернер намагався переконати себе, що уникати тріщинок шкільному майданчику — щоб мама раптово не вмерла,— це маячня. Але він ніколи не наступав на них, і мати не вмерла.

Що далі вони просувалися по вулиці, то більше від них оддалялася свиня.

— Та пішла вона під три чорти,— сказав Нетл.— Нічого тут не вдієш.

Але вибору не лишалося. З поваленого телеграфного стовпа Тернер відрізав шматок кабелю і сплів зашморг. Вони переслідували льоху по всіх дорогах, гнали її до околиці курорту, де стояли бунгало, обрамлені невеличкими китицями садів, оточених парканами. Вони прямували, відмикаючи всі ворота обабіч вулиці. Потім побігли в обхід бічною дорогою, щоб випередити свиню і ганятися за нею, доки не заженуть назад. Звісно, льоха незабаром потрапила до саду і почала підривати землю. Тернер зачинив ворітця та, перехилившись через огорожу, накинув свині петлю на голову.

Останні сили пішли на те, щоб дотягнути верескливу свиню. На щастя, Нетл пам'ятав, де той будинок. Коли капрал нарешті припнув свиню в крихітному хліві на задньому дворі, літня жінка принесла два кам'яні глеки з водою. Під її невсипущим оком вони, стоячи в маленькому дворику біля кухонних дверей, блаженно випили все до краплі. Навіть коли здавалося, що їхні животи ось-ось луснуть, вони все пили й пили. Потім жінка принесла їм мило, фланель і дві емальовані миски для вмивання. Від розпашілого обличчя Тернера вода стала іржаво-брунатна. Засохла кров на верхній губі майже змилася. Скінчивши митися, він відчув навколо себе приємну легкість повітря, яке шовково овівало шкіру та проникало у ніздрі. Брудну воду вихлюпнули на квітник ротиків; ці квіти, як зауважив Нетл, викликали в нього ностальгію за