Читати книгу - "Особисті кордони. Керівництво зі спокійного життя без травм і комплексів, Надра Гловер Тавваб"

підтримували зв’язок. Позаяк обидва витрачали по пів години на поїздку додому з роботи, вони звикли розмовляти телефоном саме в цей час, а крім того, іноді листувалися в месенджері протягом дня.

Кевін вважав Дейва веселою, привітною та загалом приємною людиною, але він терпіти не міг постійні скарги приятеля. Замість того, щоб повністю поринути в розмову, Кевін обмежувався періодичним «угу» і майже не висловлювався. Він ненавидів ці телефонні розмови, але гадав, що вчинить погано, якщо щось скаже про це або спробує змінити звичне спілкування.

Чоловік вважав себе відносно асертивною людиною, здатною взяти на себе відповідальність, але йому було лячно навіть подумати про те, щоб образити найкращого друга. Кевін хотів зберегти цю дружбу, але водночас трошки обмежити спіл­кування. Він спробував не завжди брати слухавку, але потім, коли Дейв казав: «А я тобі телефонував!», Кевіну здавалося, що він мусить навести якусь вагому причину, з якої він не відповів. А оскільки вагомої причини не було, він облишив ці спроби.

«Що мені зробити, щоб не почуватися винним, коли я не беру слухавки?» — запитав мене Кевін. І відразу почав розповідати, як саме він реагує і як намагається упоратися з неприємними відчуттями. Я сказала йому, що ці емоції не зникнуть за один день, утім, чим наполегливішим він буде у встановленні особистих кордонів, тим впевненіше почуватиметься.

Насамперед я запропонувала Кевіну почати більше говорити про себе, щоб подивитися, чи вплине це на хід спілкування. Чоловік зазначив, що це справді трохи допомогло, проте Дейв усе ще напосідався на нього зі скаргами більшу частину часу. Тоді я запропонувала Кевіну переспрямувати діалог: «Розкажи мені, що в тебе сьогодні хорошого трапилося». Ця стратегія теж трохи допомогла, але Дейв продовжував скаржитися. Кевін вирішив, що зможе терпіти п’ятна­дцятихвилинні (а не півгодинні) розмови з Дейвом раз на тиждень (а не двічі на тиждень).

Кевіну переважно вдавалося дотримуватися того, що ми з ним обговорювали. Проте щойно він відступав від свого рішення, як негайно починав страждати від наслідків, втра­чаючи сили під час півгодинних розмов двічі на тиждень.

 

Встановіть межу або страждайте від наслідків її відсутності

 

Окрім сім’ї, сферою спілкування, де найважче встановити особисті кордони, є дружба. Друзі зазвичай щиро розповідають вам, хто їх образив та як вони почувалися. Саме тому так важко встановити межі прийнятного: вам здається, що друзі сприйматимуть такі ваші спроби як несправедливі або образливі. Утім, не варто втрачати надію: більшість людей залишається друзями після висловлення подібних побажань. Цілком імовірно, що й ваші друзі це переживуть. І пам’ятайте: якщо стосунки припиняються через встановлення особистих кордонів, це симптом глибшої проблеми. Згідно з даними декількох опитувань, які я провела в інстаграмі, 81 % людей невдоволені тим, що саме їхні друзі розповідають про свої романтичні стосунки. Якщо не говорити про проблеми та не встановлювати межі прийнятного, напруга у стосунках нікуди не подінеться.

На наших стосунках позначаються межі прийнятного чи їх відсутність. Інші люди й гадки не мають, що ми готові вислухати та які емоції здатні витримати. Саме ми маємо своїми словами чи поведінкою допомогти друзям усвідомити це.

Як сформувати особисті кордони, не відчуваючи провини? Знову ж таки, ніяк. Утім, особисті кордони — як м’язи. Що частіше ми встановлюємо межі прийнятного, то легше їх формулювати та підтримувати. Виходимо з того, що друзі дуже засмутяться, якщо ми встановимо якусь межу. Можливо, ми так гадаємо через їхні скарги на ставлення до них інших людей. Але чи не можуть наші друзі самі бути відповідальними за проблеми з іншими?

У мене була приятелька в коледжі, яка скаржилася на те, що розповідають про неї її хлопець та декілька інших друзів. Якийсь час я її слухала, але потім задумалася, чи не кажуть ці люди, бува, правду? Звісно, я не мала казати приятельці, що вона помиляється, утім, я й не мала вислуховувати її ниття про те, як інші її скривдили. Хіба було б «гарно», якби я вдавала, ніби слухаю її, а сама просто періодично казала б «угу»? Отже, я почала щоразу змінювати тему розмови. Щоб відчувати зв’язок у нашому спілкуванні, для мене вкрай важливо було говорити з нею на теми, які були б цікаві нам обом. Мені багато що подобалося в цій дівчині, я не хотіла втрачати стосунки з нею, а переспрямування обговорення в інше річище дозволило мені зберегти нашу дружбу здоровою.

То як визначити різницю між здоровою і нездоровою дружбою?

 

Ознаки здорової дружби:

 

• Друг хоче, щоб ви ставали кращим.

• Ви з другом підтримуєте одне одного.

• Дружба корисна вам обом.

• Ви розвиваєтеся — і розвивається ваша дружба.

• Ви розумієте, як підтримувати одне одного.

• Встановлення меж прийнятного не шкодить вашій дружбі.

• Ви подобаєтеся другу такими, якими ви є.

• Друг знає ваші недоліки, але вміє не звертати на них увагу.

• Ви можете поговорити з другом про свої почуття.

 

Ознаки нездорової дружби:

 

• У ваших стосунках є змагальність.

• Ви вдаєтеся до найгіршої поведінки, коли буваєте разом з другом.

• Після спілкування з другом ви почуваєтеся емоційно виснаженим.

• Друг намагається принизити вас у присутності інших людей.