Читати книгу - "Забути, щоб згадати, Ольга Обська"

Маріелла засяяла.

— Жертовна тварина, — велично промовив Вельмиповажний.

Він підняв з підлоги і поставив на трибуну якийсь предмет, накритий чорною щільною тканиною. Потім зірвав цю накидку. На блискучій металевій посудині звивалася змія. Наступної секунди в руках священика опинився кинджал. Клинок блиснув у повітрі і, миттєво опустившись униз, відсік плазуну голову.

Олена відчула біль у вухах від оглушливого звуку, породженого ударом металу об метал. Нудотний спазм підступив до горла. Тіло вкрилося липким потом. Жахливе видовище. Незрозуміла, дика жорстокість.

Нишком глянула на Маріеллу. Та зблідла, але трималася мужньо.

— Ми отримали достатньо негативної енергії. Починаймо.

Вельмиповажний змахнув руками, і стіни запалали. Точніше, вогонь вивергали шипи, якими були густо втикані стіни. Це було зловісне і водночас чарівне видовище.

Новий помах — і зі стелі вздовж звивистих стрічок потекли струмені води.

Вогняні і водяні потоки ставали все могутнішими і сильнішими, вони досягли один одного і переплелися в шаленій боротьбі, яка породжувала зловісне шипіння. Лені почало здаватися, що вони з Маріеллою потрапили в епіцентр протистояння, і незабаром проти власної волі виявляться втягнутими у війну стихій.

Але новий помах маестро приборкав темперамент вогню та води. Вони миттєво затихли, не лишивши й сліду.

— Перша та друга стихія продемонстрували нам старанність та завзяття. Але процес навчання вимагає іноді протилежних якостей: покірності та смиренності.

Вельмиповажний підніс до губ стиснуту в кулак руку і дунув на неї — над рукою злетіло крихітне боязке полум'я. Потім перевів погляд на Маріеллу та Олену, спонукаючи повторити свої дії.

Принцеса зрозуміла, що від неї хоче священник і одразу зробила схожі маніпуляції. Над її маленьким кулачком з'явився вогник.

Тепер усі дивилися на Олену.

— Покірність і смиренність, — повторив Вельмиповажний з натиском. Мабуть, вирішив, що Фея зволікає, бо не зрозуміла, що від неї хочуть.

Ні, Олена чудово зрозуміла. Дуже добре зрозуміла, що завершитися ритуал повинен останнім спільним фокусом. Маленьким вогником — символом покірності. І зробити його просто. Потрібна лише магія. Проста, вочевидь, магія. Не те що Фея, а будь-яка Фейліна, трьох років від народження, напевно, впоралася б із завданням з легкістю. Тільки Олена поняття не мала, як такий вогник начарувати. Вона стояла ні жива, ні мертва. Стояла, проклинаючи Найта за його підставу. Стояла, чекаючи, коли до всіх присутніх дійде, що ніяка вона не Фея і по ній давно плаче Еурстенцель.

Уява намалювала, як її, закуту в наручники або навіть кайдани, ведуть похмурим сирим підземеллям, щоб кинути в брудну камеру на поживу тюремним щурам. Ні, Олена не хоче до щурів! Не хоче у кайдани! Треба щось вигадати. Має бути якийсь вихід. Безвихідні ситуації виникають від відчуття безвиході. Жени від себе розпач — думай! Думай! Думай!

І ідея прийшла. У Олени в кишені крихітна запальничка, яку вона поцупила з колекції Найта. І, мабуть, не дарма. У бабусиному віршику був рядок:

Стане він тобі в нагоді, не забудь, візьми собі.

От цей предмет і знадобився. Якщо затиснути запальничку в кулаку так, щоб назовні стирчала лише крихітна частина, є надія, що фокус не помітять. Адже у приміщенні дуже темно.

Олена намацала в кишені заповітну річ, вийняла, піднесла до рота. Дунула на кулак, імітуючи дії Вельмиповажного і Маріелли, і одночасно чиркнула коліщатком, що дає іскру. Є! Полум'я злетіло над кулаком.

— Покірність і смиренність, — дочекавшись того, чого хотів, пробасив Вельмиповажний, — ці якості допоможуть там, де старанність і завзяття безсилі.

Як же пече. Олена, боячись викриття, залишила вільною надто маленьку частину запальнички. Полум'я тріпотіло дуже близько до руки. У Маріелли і священика вогонь теж практично торкався шкіри, але мабуть їхнє магічне полум'я не чинило такого неприємного впливу, як справжнє. Вельмиповажний продовжував басити про якості, необхідні в процесі навчання, а Олена молилася, щоб той скоріше замовк і закінчив безглуздий ритуал. Коли печіння стало практично нестерпним, священик нарешті задув свій вогник і дав знак, що інші можуть наслідувати його приклад. Таїнство було завершено і Олена, зібравши залишки самовладання, ввічливо попрощалася з присутніми, першою вийшла з кімнати і помчала до своїх апартаментів. Вона мріяла лише про те, щоб якнайшвидше опустити руку в холодну воду й угамувати біль.