Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Ти кидаєш мені виклик? Я змушений повідомити про це. - глузлива посмішка з’явилася на обличчі Рохна.

- Єдність із поліотом, я більше не дозволю так із собою поводитися.

Сорок Третій підняв дерев'яний меч, що лежав у купі інших. Він відійшов від цієї купи. Противник нехай сам собі вибирає.

- Якщо у нас поєдинок, тоді буде умова. Тим, хто програє, буде вважатися той, хто не зможе продовжувати бій. Він має це визнати.

Сорок Третій кивнув головою. Йому було все одно на всі умови. Імпульсивне рішення, яке він прийняв, доведеться відстоювати до кінця. Ще в поліоті Двадцять Сьомий вічно дорікав йому за те, що він часто змінював свою думку про щось. Він казав, що, якщо ти вибрав шлях, то йди ним. Іди до останнього. Сорок Третій заперечував це, мотивуючи свої слова тим, що ми не можемо постійно приймати правильні рішення. Тоді до розмови підключився Восьмий. Він сказав, що, якби хоч половина всіх його рішень були вірними, він став би найщасливішим драйтлом на світі. Ми приймаємо неправильні рішення. Досить часто. Але свої рішення треба шанувати. Адже це ти й прийняв їх, казав Восьмий. Ця розмова надовго засіла у пам'яті Сорок Третього. І зараз він не збирався відступати.

Хлопець відійшов кроків на п'ять, даючи майстру можливість безпечно вибрати меч. Той швидким кроком наблизився, ногою підкинув собі дерев'яну зброю, що була з самого верху. Спіймав однією рукою та миттєво атакував. З першим ударом Сорок Третій впорався. Другий вибив меч у нього із рук. А третій повалив його на землю, розбивши обличчя. Хлопець виплюнув кров, намацав меч і підвівся. У захисну стійку, як і вчив Рохна. Блискавичний напад. Сорок Третій вирішив, що потрібно відступати, вичікуючи відповідного моменту для атаки. Майстер завдав серії ударів, потім, якось різко зблизившись, обернувся навколо своєї осі і руків’я меча всадив у сонячне сплетіння хлопця. Сорок Третій тільки охнув, знову випускаючи меч із рук. Розкручуючись в інший бік, Рохна мечем плазом оглушив учня. Сорок Третій приходив до тями кілька секунд. Дихання доведеться довго відновлювати. Він не міг дихати як слід. Удар у сонячне сплетіння надовго позбавив його навіть тієї фізичної форми, що він мав. Учень повільно підвівся. Спочатку навколішки, потім виставив одну ногу вперед. Оперся руками об коліно і підвівся. Меч лежав поряд. Хлопець підняв його.

- Чи не визнаєш те, що іншим уже ясно? - запитав Рохна.

Сорок Третій не відповів. Він став у оборонну стійку. Ліве око почало запливати, і він його закрив.

- Впертість – перша ознака ідіотизму. - вчитель підняв меч.

Хлопець став напоготові. Зігнув ноги, щоб було легко пересуватися. Рохна високо замахнувся мечем. Сорок Третій підняв голову, щоб простежити за його зброєю. Різкий удар ногою, і дерев'яний меч зрадницьки вискочив із руки. Укол тупим кінцем меча в печінку і одразу ж удар ногою в живіт. Хлопця відкинуло на метр. Ноги відлетіли назад, а самого нахилило в повітрі вперед. Він впав обличчям об землю, не встигнувши виставити руки перед собою. Болюче падіння. Не відступати від своїх рішень. Не звертати зі шляху.

- Ця ситуація демонструє нам наступний урок: треба вміти розраховувати свої сили. - Рохна повернувся до решти учнів. - Найкращий бій той, якого вдалося уникнути. Цьому учневі не зрозуміти ні першого, ні другого. Його поразка закономірна. І було свідомо відомо, що він програє. Але його емоції...

- Я… не здався.

Майстер повільно обернувся. Сорок Третій кульгав до свого меча. Він підняв його.

- Програє той, хто не зможе продовжувати. І визнає, що не може. Я можу. - сказав хлопець, витираючи лівою рукою кров з обличчя.

- Зваж, мамки в поліоті немає, щоб тебе пошкодувала. - промовив Рохна, підходячи до нього ближче.

Сорок Третій став в подобі захисної стійки. Ця стійка не принесла йому успіху. Тепер він атакуватиме. Але свої плани відкривати раніше не хотілося.

- Цікаво зазирнути у вічі такому дурню.

Рохна атакував перш, ніж Сорок Третій зрозумів, що настав час атакувати йому самому. З першого ж удару майстра меч вилетів із його рук. Хлопець інтуїтивно розпочав наступальний рух ще до того, як меч вискочив із його хватки. Тепер він був так близько до майстра, що міг ударити його і без меча. Сорок Третій трохи підстрибнув і націлився своїм чолом розбити обличчя Рохна. Той трохи подався вперед, опускаючи голову. Хлопець напоровся на його чоло своїм обличчям. Ніс відразу пронизало болем. По оці потекла кров. Напевно, брова розсічена.

Сорок Третій відступив на крок. Одне око повністю запливло, інше заливало кров'ю. Він майже нічого не бачив.

- Я не здамся. - повторював він. - Не здамся.

Хлопчик нахилився, шарячи руками по холодній землі. Йому потрібний був меч. Без нього продовжувати бій неможливо.

Рохна стояв мовчки. Він зазирнув у вічі дурню. Майстер відкинув меча. Підійшов до сумки. Вийняв окуляри і віддав їх П'ятому.

- Заняття закінчено. Забирай їх.

Хлопці запитань зайвих не ставили. Рохна міг і покарати за надлишкову допитливість. А потрапляти йому під гарячу руку ніхто не хотів.

Майстер наказав Сорок Третьому сісти. Він підійшов до нього з маленькою коробочкою, яку хлопець не міг побачити. Три хвилини йому знадобилося, щоб зашити брову. Хоча Сорок Третьому і було дуже боляче, він жодного разу не здригнувся і не показав своїх мук. Голова в нього гуділа, тіло нило. Ніс, здавалося, тріщав. Але це було не боляче. Стало боляче лише тоді, коли Рохна вправив ніс. Сорок Третій скрикнув і знепритомнів. Прийшов до тями учень лише тоді, коли Рохна бризнув на нього водою. Хлопець повільно підвівся з землі, щоб сісти. Майстер сидів поряд.

- Погано виглядаєте. - сказав, спробувавши посміхнутися, учень.

Рохна мовчки кивнув, дивлячись перед собою.

- Бо не перемогли? - запитав хлопець.

- Ні. - майстер похитав головою. - Тому, що не побачив одразу те, що мав.

Сорок Третій не ризикнув питати, про що це говорив учитель.