Читати книгу - "Мій бос тиран, Елісса Фенікс"

Глава 25. Розкриття всі таємниць

 

Дмитра терміново доставили до лікарні, його стан був стабільний, але кожна хвилина мала значення. Пуля, на щастя, не заділа життєво важливих органів, але вона пройшла близько до серця, що створювало серйозну загрозу. Лікарі одразу почали готувати його до операції, а медсестри й лікарі працювали швидко та злагоджено. Всі відчували тиск, але кожен рух був точним і професійним.

Аліна не могла не думати про те, як усе це сталося. Вона сиділа в коридорі лікарні, нервово перебираючи пальцями кінчики своїх пальців, намагаючись заспокоїти себе. Її серце билося так швидко, що здавалося, ніби воно мало ось-ось вибухнути з грудей. Вона згадувала той момент, коли Лана направила пістолет на неї, і як Дмитро, не замислюючись, кинувся на захист. Це було так швидко, що вона не встигла усвідомити, що відбувається.

Вона не могла повірити, що його поранили. Дмитро, її сильна опора, той, хто завжди був поруч, раптом став таким уразливим. В її серці виникло відчуття глибокого тривоги, але вона не могла покинути його. Вона чула, як лікарі запитують про його стан, як швидко всі працюють, але їй було важливо тільки одне: щоб він вижив, щоб все обійшлося.

І от, після кількох годин очікування, лікарі вийшли до неї. Вони сказали, що операція пройшла успішно, хоча вона була складною, пуля не пошкодила важливих органів, але Дмитро потребував тривалого відновлення. Лікарі запевнили, що він скоро прийде до тями, але на це ще буде потрібно деякий час.

Аліна зітхнула з полегшенням, але її емоції залишалися на межі. Вона не могла заспокоїтися, не могла просто відпустити переживання, поки не побачить його очі знову, поки він не прокинеться і не скаже їй, що все буде добре.

Тим часом, Лану забрала поліція. Її арешт став кінцем цієї страшної ситуації. Лана була в агонії, коли її заарештовували. Вона кричала і намагалася вирватися з рук правоохоронців, але це було безрезультатно. Вона все ще не могла повірити, що її план провалився, що вона більше не могла мати того, що хотіла. Тепер її майбутнє було під питанням.

Аліна сиділа в лікарняному коридорі, притулившись до стіни, її розум був заповнений хаосом, а серце все ще відчувало ту жахливу біль від того, що сталося. Вона намагалася викинути з голови всі страхи і сумніви, але з кожною хвилиною її серце знову і знову переповнювалося тривогою.

Вона знала, що Дмитро не просто мужній, він був справжнім захисником, який став для неї більше, ніж просто чоловіком. Він був людиною, на яку вона могла покластися в будь-якій ситуації, навіть в такій критичній, як ця. І зараз, коли його життя висіло на волосині, Аліна відчувала, що вона не може просто сидіти і чекати. Вона хотіла бути з ним, поруч, підтримати його, коли він прокинеться, і все буде вже добре.

Як тільки лікар вийшов і сказав, що операція пройшла успішно, Аліна не стрималася. Її очі заповнилися сльозами, але це були сльози полегшення. Вона відчула важкий камінь, що випав з її серця. Вона подякувала лікарю, і, навіть не звертаючи уваги на те, що навколо були інші люди, встала і вирушила до його палати.

Вхід до палати Дмитра був відкритий, і всередині було тихо. Аліна побачила його. Він лежав на ліжку, підключений до апаратів, але його обличчя було мирним. Це було дивно — він був в такому стані, але водночас його вигляд видавав якусь невидиму силу. Вона підійшла до його ліжка, обережно сіла на стілець поруч і взяла його за руку. Вона відчула його теплоту, і це принесло їй спокій.

"Ти сильний, Дмитре," — шепотіла вона тихо, тримаючи його руку в своїх. "Я знаю, ти обов'язково одужаєш."

У цей момент, коли вона просто сиділа поруч з ним, її думки були заповнені лише ним. Лана і все, що з нею сталося, здавалися чимось зовсім далекою і неважливою. Вона була готова підтримати Дмитра в будь-який момент, і її любов до нього тільки зміцнилася за ці кілька годин тривоги. Вона дивилася на нього, і навіть у такому стані розуміла — цей чоловік змінив її життя назавжди. І навіть коли все навколо було настільки неприязно і небезпечно, вона була вдячна долі, що він був поруч.

Але, поки вона сиділа, відчувала, як і сама змінилася. Вона була готова на все, щоб захистити його і їхні відносини, щоб він більше ніколи не потрапив у таку небезпеку. Вона знала, що їхній зв'язок — це не просто історія, це щось набагато більше.

І хоча минуле ще залишалося в тіні, Аліна була впевнена, що разом вони подолають всі труднощі, і ніхто більше не зможе поставити під загрозу їхнє щастя.

Дмитро повільно відкрив очі. Його голова була важка, а тіло відчувало дивну слабкість. Проте, він відчув щось тепле і м'яке поруч із собою. Коли погляд нарешті фокусувався, він побачив Алінину руку, що ніжно лежала на його, і відчув її присутність. Вона спала, злегка нахиливши голову, і її волосся сповзло на подушку, створюючи навколо неї аурий спокою та ніжності.

Дмитро вдивлявся в неї, не в змозі відвести погляд. Вона виглядала такою беззахисною, такою реальною в цей момент, і він відчував це, немов кожен момент його життя вів до того, щоб бути тут, поруч з нею. Кожна лінія її обличчя, кожен рух, кожна думка, що проходила через його розум — все це було зараз немов важлива частина його буття.

"Вона — моя," — подумав він тихо, спостерігаючи, як її грудна клітка піднімається і опускається з кожним спокійним вдихом. Дмитро не міг не помітити, як її усмішка змінила його світ. Як її доброта і сила духу привели його до того, що він зрозумів — він більше не боїться нічого. Він поборов би всі труднощі, аби тільки бачити її такою. Такою, як зараз, коли вона була поряд, коли не було ні Лани, ні загрози, тільки вона і він.

Він не міг не захоплюватися її красою: ніжні риси обличчя, які він запам'ятав ще з перших моментів знайомства; її очі, такі глибокі і мудрі, якими він ніколи не міг насититися. І навіть зараз, у тіні його власного болю, вона була його рятівним колом. Він був би готовий віддати все, щоб захистити її, щоб зробити її щасливою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍