Читати книгу - "Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді"

— Гарна історія! — Ернест зареготав і мало не вдавився їжею. — Але до чого ти хилиш?

— Гм, з одного боку йдеться про те, що не тільки психотерапевти приховують щось від пацієнтів. Більшість пацієнтів брешуть на кушетці, і їх нерідко вдається на цьому впіймати. Я розповідав тобі про пацієнта, з яким нещодавно працював і який кілька років тому одночасно ходив до двох психотерапевтів, а вони навіть не знали одне про одного?

— Яким був його мотив?

— О, то було щось на кшталт мстивого тріумфу. Він порівнював їхні коментарі й мовчки сміявся з того, як вони обоє з абсолютною впевненістю видавали діаметрально протилежні, але однаково недоладні інтерпретації.

— Авжеж, тріумф! — мовив Ернест. — Пригадуєш, як це назвав би старий професор Вайтгорн?

— Піррова перемога!

— Слово «Піррова» було його улюбленим, — зауважив Ернест. — Ми чули його щоразу, як він розповідав про пацієнтів, які опираються психотерапії! Але знаєш, — вів далі Ернест, — щодо твого пацієнта, який відвідував двох психотерапевтів… Пригадай — ми в Гопкінсі приводили того самого пацієнта до двох різних супервізорів, а тоді реготали, що їхні думки не збігалися. Ідентична ситуація. Ця історія про двох психотерапевтів мене просто-таки заінтригувала. — Ернест відклав свої палички. — Цікаво, чи могло б таке трапитися зі мною? Гадаю, що ні. Я певен, що завжди відчую, бреше пацієнт чи ні. Звісно, подеколи з’являються сумніви, проте згодом я все одно розумію, що ми обоє за чесність.

— «Обоє за чесність» — гарно звучить, Ернесте, але що криється в цих словах? Мені важко навіть сказати, як часто трапляються ситуації, коли я працюю з пацієнтом один чи два роки, а тоді стається щось таке (чи я про це дізнаюся), що змушує мене переглянути всі свої враження. Або ж ми роками зустрічаємося на індивідуальних сеансах, а тоді я пропоную пацієнтові групову психотерапію — і він мене просто вражає. Невже це той самий чоловік? Але ж він не відкривався мені з цього боку! Я вже три роки працюю з однією пацієнткою, — вів далі Пол. — Розумна жінка, близько три­дцяти років, в якої раптом почали зринати болісні спогади про інцест із власним батьком, і зауваж, я ніяк її до цього не спонукав. Ми працювали над цим близько року, і я відчував, що ми «обоє за чесність», адже саме так ти висловився? Усі ці жахливі місяці я тримав її за руку, коли вона про це згадувала, я підтримував цю жінку, коли в її родині почалися конфлікти після того, як вона спробувала з’ясувати це з батьком. Але тепер у неї зненацька з’явилися сумніви щодо цих дитячих спогадів — імовірно, це пов’язано з ажіотажем у ЗМІ. Зізнаюся, в мене просто голова пішла обертом. Я не знав, де правда, а де вигадка. На додачу вона ще й почала закидати мені мою легковірність. Минулого тижня їй наснився сон: вона перебувала в рідній домівці, і раптом до будинку під’їхала вантажівка «Goodwill»,[23] яка почала руйнувати фундамент. Чому ти смієшся?

— Я вгадаю, кого уособлює ця вантажівка, з трьох спроб.

— Авжеж. Тут і вгадувати не треба. Коли я запитав про її асоціації з цим образом, вона жартома відповіла, що на­звала б цей сон «Рука допомоги наносить черговий удар». Тож сон символізував, що я, прикидаючись чи щиро вірячи у свою допомогу, насправді підриваю підвалини її домівки і родини.

— Яка невдячність.

— Точно. І я, мов той ідіот, намагався себе виправдати. Коли я зауважив, що аналізував її спогади, ця жінка сказала, що я повівся як простачок, який вірить кожнісінькому її слову. І знаєш, — вів далі Пол, — можливо, вона має рацію. Може, ми надто легковірні. Ми настільки звикли, що пацієнти платять нам за те, що ми слухаємо їхні «правдиві версії», що поводимося досить наївно, навіть не припускаючи, що вони можуть брехати. Я чув про результати одного дослідження, результати якого засвідчили: психіатри й навіть агенти ФБР виявилися не здатними упіймати людей на брехні. А ситуація з інцестом стає дедалі химернішою… Ернесте, ти слухаєш?

— Продовжуй. Ти сказав, що ситуація з інцестом стає дедалі химернішою…

— Так. І особливо коли йдеться про сатанинські ритуали зі зґвалтуваннями. Цього місяця я виконую обов’язки чергового лікаря у стаціонарі округу. Шестеро з двадцяти пацієнтів стверджують, що вони стали жертвами ритуального зґвалтування. Ти навіть не уявляєш, що коїться на групових сеансах: ці шестеро описують «сатанинські ритуальні зґвалтування», включно з людськими жертвопринесеннями та канібалізмом, настільки яскраво та впевнено, що ніхто не наважується висловити припущення, що це неправда. Включно з медперсоналом! Якби психотерапев­ти, які ведуть групові сеанси, висловили свої сумніви, їх би просто «закидали камінням» і вважали б неефективними. Відверто кажучи, кілька працівників клініки вже вірять цим хворим! Просто божевільня якась.

Ернест кивнув, вправно перевернув рибу і почав їсти з іншого боку.

— Тут ідеться про розлад множинної особистості, — вів далі Пол. — Я знайомий із психотерапевтами, класними спеціалістами, які стикалися з сотнями подібних пацієнтів, і водночас знаю інших кваліфікованих терапевтів, яким вони не траплялися за всю тридцятирічну практику.

— Пригадай вислів Гегеля: «Сова Мінерви ширяє в сутінках», — мовив Ернест. — Можливо, нам не вдасться ді­знатися правду про цю епідемію, доки вона не мине, і тільки тоді наша оцінка буде об’єктивною. Я погоджуюся з твоєю думкою щодо жертв інцесту та множинних особистостей. Пропоную поки що про них забути й поговорити про твою щоденну психотерапевтичну практику. Гадаю, що гарний психотерапевт може розпізнати, коли пацієнт говорить правду.

— Соціопат?

— Ні-ні, ти знаєш, про що я — звичайний пацієнт. Хіба в твоїй практиці траплявся пацієнт-соціопат, який би добровільно платив за психотерапію і звернувся б до тебе з власної волі, а не за наказом суду? Пам’ятаєш, я розповідав тобі про нову пацієнтку, яку залучив до експерименту з повного «самовикриття»? Минулого тижня, під час нашого другого сеансу, я ніяк не міг її «прочитати»… ми неначе віддалилися одне від одного… немовби й не перебували в одній кімнаті. А тоді вона почала розповідати, що була найкращою студенткою на курсі в юридичному коледжі… і зненацька розплакалася, після чого почала висловлюватися більш відверто. Про що вона найбільше шкодує… про те, що відмовилася від можливості побудувати прекрасну кар’єру, а натомість обрала шлюб, який перетворився на пастку. І знаєш, подібний «прорив» трапився і під час нашого першого сеансу, коли вона розповідала про свого брата та насильство (або ж можливе насильство, яке вона пережила в дитинстві). Я щоразу їй співчував… і знаєш, ми справді зблизилися. Тепер ми настільки близькі, що нещирість між нами просто неможлива. Насправді після того моменту на минулому сеансі вона стала дуже відвертою… її розмова була щирою… вона розповіла про те, що їй бракує сексу… що вона збожеволіє, якщо найближчим часом його не матиме.

— Гм, я бачу, ви маєте багато спільного.

— Авжеж, так і є. Поле, я над цим працюю, і, заради Бога, припини їсти ці бобові паростки! Готуєшся до Олімпійських ігор анорексиків? Ось скуштуй-но ці гострі гребінці — це коронна страва ресторану. Чому я завжди маю їсти за двох? Поглянь на цього палтуса — просто-таки красень!

— Ні, дякую, я отримую свою порцію ртуті, жуючи термометри.

— Дуже смішно. Господи, непростий був тиждень! Кілька днів тому померла моя пацієнтка Єва. Пригадуєш, я розповідав тобі про