Читати книгу - "Морфій"

207
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 147
Перейти на сторінку:
Іґу і знайшов ту таємницю, яку він від тебе ховав.

І навіть його шляхетне занурення в чорноту стало у світлі тих зрад не настільки шляхетним, твоя невимовлена, неусвідомлена навіть заздрість до тієї його розпачливої меланхолії, шляхетної, як туберкульоз Норвіда, негайно щезла: Яцек занурювався в чорноту не тому — як ти досі гадав, — що його вроджена добрість певний час не витримувала конфронтації зі світом, але тому, що в ньому прокидалася його внутрішня чорнота.

Певно, ти не думаєш про це такими словами, слова у твоїх думках не звучать ніяк, ні польською, ані німецькою, якби тебе запитали, ти б заперечив кожну з цих емоцій, і то заперечив би щиро.

Якби ж ти тільки, дурню, знав…

Любий мій, якби ж ти знав.

Було п’яте вересня, тобто понад місяць тому. Варшава ще жила, а вони, Іґа і Яцек, саме помирали.

Іґа стояла з листом у руці. Лист не було адресовано їй. Ніколи раніше вона не читала листів, котрі не були їй адресовані, бо так її виховали, вона не була на те здатна, так само як не змогла б випорожнитися на публіці. Проте цей лист Яцек залишив на стільниці секретера у їхній спільній спальні. Без конверта, кремові аркуші перетяті двома заломами, конверт був поздовжній.

Заголовок листа проголошував: «Кохання моє, життя моє, любий мій…» І тим заголовком хвилиною раніше пробіг погляд Іґи, ледь ковзнув тими словами, написаними зеленим чорнилом, і тоді розкололося серце Іґи.

Зникла війна, зникли протитанкові рови, протиавіаційні гармати, протипіхотні засіки, диверсійна діяльність. Зникли німецькі танки й аероплани, зникли польські танки й аероплани, зникли прізвища генералів, усі Роммелі, й Руммелі, й Ґудеріани, й Сміґлі, усе зникло, Польща і німці зникли.

Яцек саме купався, Іґа чула, як у ванну тече вода, ще було нормальне життя, хоча й трохи інакшим було це нормальне, останні дні нормального життя Варшави, війна гриміла за обрієм, і саме проминула остання секунда життя Іґи. Вона подумала, що лист написано гарним почерком і добірним приладдям, і взяла його, і прочитала весь, помираючи в кожному реченні, котре закохана молода лікарка на прізвище Тшешнєвська написала Яцкові. Проте прізвища Іґа з листа не дізналась, дізналась тільки ім’я: Аделя, і з того, що вона писала про роботу в Уяздовському шпиталі, домислила собі, що коханка її чоловіка — лікарка, це Іґу глибоко вразило, бо ж Ідзі батьки завжди казали, що така професія годиться для дівчат із родів, котрі підупадають на силі, а не для неї, Ідзі, зі знакомитого і квітучого роду. Ти вродлива, донечко, а татусь має гарну посаду, нащо тобі вчитися. Навчання потрібне бідним або негарним.

Глибоко вразила Іґу спокійна, сумовита краса цього листа закоханої жінки. Закоханої, покинутої жінки, бо з листа вона довідалася, що Яцек порвав із тією жінкою всі стосунки, які б у них раніше не були. То має бути розкішна жінка, якщо вже в неї закохався Яцек, бо ж він добрий чоловік. Те, що вона не змогла відчути ненависті до тієї Аделі, вразило її навіть більше.

Не вразило Іґу те, про що вона не знала: що молода лікарка понесла від Яцка, що вже на сьомому місяці, що року 1940-го народить хлопчика, котрий виросте без батька і ніколи свого батька не знатиме, стане славетним хірургом і вийме серце з однієї людини та покладе його в груди іншій, а тоді помре, бо його власне серце не витримає, коли на публіку випливе інформація про його любов до хлопців, про любов, іще живу, попри сімдесят років за плечима, а я, котрась із мене, котрась я стоятиму навколішки біля його сивої, мудрої голови і гладитиму його по тій голові, коли він западатиме в чорноту, коли зникатимуть його кола на воді.

Його існування, існування Яцкового сина, котрий ніколи не мав його прізвища, вразило б Іґу глибше, ніж усе інше; вона ж сама не могла, не змогла подарувати Яцкові дитину, хоч то й була їхня найбільша мрія. Але Іґа про те не знала і ніколи не мала дізнатися.

А ще глибоко вразила Іґу недбалість Яцка, бо як же він міг такого листа зоставити на секретері?.. Не думала навіть, що то може бути щось більше, ніж недбалість, що він, може, хотів, щоб його спіймали, він і сам про те не думав, що хоче, аби його спіймали.

Іґа поклала любовний лист назад на стільницю, взяла перо і картку, старанно виписала на візитній картці кілька слів, літери, як завжди, елегантні:

«Мій любий, пробач мені цю жахливу, не гідну дами недовіру, але після прочитання листа, що ти його так недбало тут залишив, я не можу більше бути з тобою під одним дахом. Навіки твоя, Іґа».

Після цього вона спакувала валізку, вийшла з квартири і скористалась отриманим за два дні до того запрошенням до маєтку в Кобрині, де сьомого вересня здійснено й задокументовано на фотокамеру діонісії в намірі стримати німецький наступ, і вона віддала своє тіло чужим чоловікам, котрі знали, що Польщі вже немає, а Польща окреслювала їхню вагу і значущість, Польща, котру вони самі будували і за котру двадцять років тому декотрі з них воювали, і так вони святкували кінець свого життя, а потім утікали до Румунії, Угорщини або падали в руки совєтам, або їм таки вдавалось, і вони втікали далі, у Францію чи Лондон, де й закінчували своє безвартісне життя, бо тієї Польщі, котра визначала їхню вартість яко чоловіків і людей, уже безповоротно не було.

Тож Іґу впокорювали, били, бичували, ще й дуже боляче, бо те бичування хіба символічно було чогось варте, з нею злягалися, стискали її тіло, її стрункі стегна і маленькі м’які перса, долоні (в перстенях) чоловіків — бридких, череватих, у неї проникали їхні члени, котрі часто відмовлялися слугувати своїм власникам, тоді її бичували далі, ляскав спалах «Лейки»[98], а вона слухняно підставляла сідниці, стегна, плечі під батіг, розтуляла вуста, розводила стегна і співала пісні ламаною, гімназійною грекою.

А потім, липка, відмивалася від їхнього сімені, поту і слини, потім одяглась, а потім доєдналась до інших паній, уже одягнених, котрі сиділи в салоні. Платних жінок до салону не кликали, бо ж не випадає, запросили тільки безкоштовних жінок, де ті собі сиділи, дотримуючись усіх норм поведінки в товаристві, вони віддавалися люб’язній бесіді, у якій головним запитанням було «що робити далі», поміж ними сиділи ще декілька чоловіків, котрі допіру брали участь в

1 ... 71 72 73 ... 147
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Морфій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Морфій"