Читати книгу - "Матінка Макрина"

176
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 97
Перейти на сторінку:
світі праведники молилися за нас і за скасування розлучень. Він здавався добродушним, але був твердим, як граніт: Як настане пора ювілею, то й буде ювілей. Я не знала, як його розкусити, як зламати його оборону, і врешті-решт кажу, що особливо за нього молюся, бо мені його вибір сам Господь Ісус з хреста напророчив. Він здивувався й наказав розповісти. Я стояла навколішки перед Ісусом на хресті, що висить на сходах і що за нього я сто днів відпусту дістала, і молилася, бо від смерті Папи молилася цілими ночами за нового пастиря, а Лукавого це страшенно гнівило, він аж бісився, шарпаючи мною по сходах вгору й униз, кидаючи за мною кораблі та плоди, і що не швиргоне — то я у крик: «Христос перемагає!». Ще раз — то і я: «Христос перемагає!». І отоді-то раптом, о третій ночі, Господь Ісус Христос підняв схилену на плече голову і сказав: Ти молишся, а я вже вам давно пастиря дарував. Ім’я його — Пій IX. Вислухай три богослужіння у Святих Апостолів і попроси для нього про три ласки: розширення віри та свободу Церкви, хоробрість у боротьбі з ворогами душ і дар любові та смирення. Богослужіння я вислухала, про дари попросила. Я думала, що йому цим полещу й уже потім його, влещеного, зламаю, але не зламала. Ювілей він не оголосив. Він лише обговорив із панотчиком справи змартвихвстанців, трохи пошварґотіли, і, врешті, настав час прощання; я полізла за пазуху й подарувала йому ще зігрітий теплом тіла срібний медальйон із Христовим Серцем і польським написом, один із тих, які карбують і продають у Парижі, — нехай це нагадує йому, що за Польщу мусить бути ювілей, подумала я. За це він погодився на відправу богослужіння перед Mater Admirabilis, ба, сказав навіть, що краще було би перенести мальовидло до костелу, де кожен прочанин матиме до нього доступ, але я палко запротестувала. Навіщо її переносити, навіщо красти в мене мою улюбленицю. Тож нехай так буде, — буркнув він, — тільки каплицю перед нею побудуйте. А я в душі вельми зраділа, уявляючи собі погляд матері-настоятельки сакрекерок, коли вона дізнається, що сам Намісник Христовий наказав не тільки образ відкрити, а ще й каплицю перед ним звести. Ото вже радість мене чекала.

Папа перед виходом ще благословив, а на порозі тільки махнув рукою і крикнув: Addio, madre Macrina. Панотчик рукавом сльози витер: Він особливо ласкаво поворухнув рукою! А стопу подав для поцілунку з іще більшою ніжністю, ніж досі. Ми вийшли в коридор, а там папська челядь, охоронці, єпископи, всі люб’язно кланяються нам на прощання, тож думаю і я їх благословити. Одне знамення, друге, третє, п’яте, і так мені благословення сподобалося, що, рисуючи хрести в повітрі та промовляючи формули, я пройшла весь коридор. Усі кланялися мені низько та побожно хрестились. Один лише панотчик криво на мене дивився і, врешті, каже: Ой, матінко, ви ж не у своєму монастирі в Мінську, а в папському палаці, де навіть єпископам благословляти не випадає! І одразу ж мені рука запекла, немовби я встромила її в окріп, а на щоки впав цеглястий рум’янець.

*

Навіть коли брат отця Єловицького знайшов гроші на каплицю, матір-настоятелька ніколи не заходила до неї. Натомість я, навпаки, щодня користувалася цим скарбом, а що глибше в нього занурювалася, то щедрішим він був; відколи Папа проголосив відпусти, я сама себе назвала служницею-провісницею Mater Admirabilis. Вона, хоч і не такі чудеса вміла чинити, є надто скромною, аби промовити вголос до вірних; я інша річ: коли б хтось відомий не приїздив до Риму, я намагалася запросити його і представити Марії. Чудо, — казала, — справжнє чудо, у якому задіяні вищі від нас сили! Адже ніякий не великий художник, ніяка не знаменитість, ніякий не майстер пензля її намалював, а проста дівчина, французка, великої віри, але найпростішого розуму, така, що ледве червону фарбу від блакитної могла відрізнити! Я чудово пам’ятаю, як вона страждала в монастирі, як заламувала руки й казала мені: «Матінко, матінко, як малювати, щоби Найсвятіша Діва красою ясніла? Поглянь, матінко, які ці щоки обвислі, які губи криві, які руки незграбні!». А я її заспокоювала: «Важливо, що ти маєш у серці. Молися, молися, Бог допоможе». І так воно відтоді й було: вона закінчувала роботу, коли їй статут наказував іти на молитви, а коли вона знову приходила, Mater Admirabilis була трохи гарнішою, личко мала лагідніше, голівку похилену з більшою грацією. І знову: помастила тими пензлями, похляпала фарбами, багато тяжкої праці в цьому було, багато щирого серця, але мистецтва небагато. Вона поверталася до роботи, а образ робився дедалі гарнішим. І так цілий місяць вона ставала все прекраснішою, поки не набула сьогоднішньої форми.

Були сльози, були захопливі крики, я витискала з них усе, як із губок, адже сам Папа, вельми вражений, кивав головою, дивлячись на мою Mater Admirabilis. Графиня Ґроховська з Варшави приїхала з донькою, то я розповіла їм, що йшла тихо з вервичкою, раптом бац — хрестик із вервички відірвався й об землю брязнув, а я тоді почула, як моя Мати Божа каже: Тут поклади свій хрест. Але вона не хотіла мене слухати, а просила їй лише рани показувати, а я ран показувати не хотіла. Зараз ви скажете, що вони замалі й відмовите мені в мучеництві. Вона зніяковіла від моїх слів, а донька запитала лише, коли буде Польща. От, дурне дівчисько, нехай спитає Тов’янського, то він їй скаже, що ось-ось. Польща буде з вінцем або з яйцем, на Зелені свята або на Великдень. Тоді її мати нарешті забрала й вони пішли собі, шурхаючи сукнями. Один лише волинський шляхтич, який утік під час останнього повстання, не вірив у мою історію про Mater Admirabilis. Він нашорошив вуха і сказав: Як же ж це матінка могла спостерігати за малюванням, якщо тут точна дата стоїть — тисяча вісімсот сорок чотири, а ви, матінко, тільки наступного року приїхали до Риму! Але Господь Бог захистив і підкинув підказку: Бо їй це йшло дуже важко! Вона невправну рученьку мала, почала малювати, коли я ще в московській неволі сиділа, малювала, коли я звідти втекла, малювала, коли я потрапила до Познані, Парижа й Риму. Дату вона на самому початку зазначила, бо це найлегше намалювати — хто пише, той не лише. Закінчила ж вона на рік або й два роки пізніше. Вона так соромилася цієї бридоти,

1 ... 71 72 73 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Матінка Макрина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Матінка Макрина"