Читати книгу - "Щоденник Майдану та війни"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Цю нескладну економічну історію мені розповів один із менеджерів заводу, який випадково опинився в моєму купе в поїзді зі Слов’янська (Донбас) на Київ. Я повертався додому, а він їхав до Києва, щоб звідти летіти до сім’ї в США. «Спочатку відправив туди дітей. Вони молоді й швидко прижились. А потім і дружину!» — сказав він мені довірливо. «А тепер і ви переїжджаєте?» — запитав його я. «Ні, я тільки в гості, на свята! А потім додому! Треба ж комусь у родині гроші заробляти!»
Ця розмова з попутником-менеджером сталася кілька місяців тому, а я її згадую й досі. Напевно, тому, що ситуація в країні дуже своєрідно «стабілізувалася», немов зафіксувавши всі ненормальності й дивацтва цього періоду та зробивши їх новою нормою.
Ні, насправді я продовжую залишатись оптимістом і знаходжу для свого оптимізму чимало причин і приводів. Ось щойно настав, наприклад, 2016 рік, і Україна ще на півметра відсунулася від путінської Росії в бік Європи: запрацювала зона вільної торгівлі з Європейським Союзом. Одночасно припинила роботу така ж зона вільної торгівлі з Російською Федерацією. Більше того, Росія з Україною знову обмінялися торговими санкціями. Росія дозаборонила ті товари з України, які ще якимось чином потрапляли на російський ринок, а Україна заборонила ввезення російської горілки та пива. В Україні прийнято ще багато законів і документів, які змінюють наше життя саме з 1 січня 2016 року. Але поки що мені їх лінь читати. Адже країна святкує Новий рік і за традицією свята закінчаться тепер тільки 19 січня — на Водохрестя, коли політики всіх мастей публічно лізтимуть в ополонку в найближчій водоймі або річці, щоб показати, які вони здорові та як вони шанують християнські традиції. Але до Водохрестя поки що далеко. А ось Новий рік ми вже відсвяткували. Голосно і достойно. У Києві побудували найбільше в країні «новорічне містечко» з головною ялинкою, концертною сценою та сотнею дерев’яних будиночків із подарунками, глінтвейном і їжею. Воно теж стоятиме до Водохрестя, і відвідувачів у цьому містечку не меншає. Багато людей приносять із собою «Советское шампанское», напевно, вже останні пляшки з цими звичними етикетками, адже за законом про декомунізацію всі радянські назви мусять уже бути змінені. Щоправда, ми — народ винахідливий, із яким жодній владі, крім Сталіна, ще не вдавалося впоратись. Наприклад, одне з найбільших міст України Дніпропетровськ, названий на честь більшовика й соратника Володимира Леніна Григорія Петровського влада міста вирішила перейменувати в Дніпропетровськ — на честь Святого Петра. Схожі процеси відбуваються тепер і в інших містах, де влада вирішила міняти не назву міста, а знаходити іменитих однофамільців у більшовиків і комуністів, на честь яких міста іменували за радянських часів. Ось і я б запропонував звичне «Советское шампанськое» перейменувати в «Антисоветское шампанское». І бренд, який полюбився колишнім радянським людям, не пропаде, і виробникові не доведеться витрачатися на рекламу «нового», точніше — перейменованого — товару.
Хай там як, але практично за всіма святковими столами — ризикну навіть припустити, що за столами деяких сепаратистів також — обов’язково звучав тост «за мир». І тільки в Криму практично за всіма столами звучав тост «За світло!» В останні тижні минулого року на адміністративному кордоні між Херсонською областю та Автономною Республікою Крим почали падати опори високовольтної лінії передач, по яких до Криму надходила до недавнього часу майже вся електрика. Опори ремонтували, але хтось ізнову їх підривав, і востаннє це сталося 30 грудня. Так що багатьом жителям Криму Новий рік довелося зустрічати при стеаринових свічках, які дуже подорожчали через проблеми з електрикою. Російська влада Криму обіцяла «дати світло» не пізніше, ніж за десять хвилин до півночі тридцять першого грудня, щоб кримчани змогли подивитися по телевізору новорічне привітання Володимира Путіна. Одначе, судячи з новин із Криму, побачити Путіна по телевізору змогли далеко не всі. Проте Володимир Путін про кримчан не забув і у відповідь на падіння опор українських ліній електропередач сказав, що, згідно з соціологічними опитуваннями, 93 відсотки жителів Криму готові сидіти без української електрики та чекати, коли на півострів прийде електрика з Росії. Голова російського Криму Сергій Аксьонов пообіцяв, що російська електрика прийде до Криму до 1 Травня — до Дня міжнародної солідарності трудящих. Зрозуміло, що таким чином для кримчан 1 Травня стане подвійним святом.
«Континентальні» українці, в яких з електрикою все гаразд, очікують іншого «свята» — обіцяного Європою початку дії безвізового режиму з Європейським Союзом. Українська влада заявила, що цей режим має запрацювати до літа 2016 року. Шкода, що ні українська влада, ні керівництво Європейського Союзу не заявили, коли можна очікувати повного припинення військових дій в Донбасі. Там «режим очікування» миру може затягнутися на весь 2016-й рік.
23 лютого 2016 року. Бенкет під час чумиЦю фразу до ладу й не до ладу регулярно використовували українські журналістами і блогери, коли писали про те, що під час Євромайдану та війни в Донбасі, в той час, коли гинуть українські добровольці й солдати, мирні жителі й волонтери, багато українців воліють не помічати те, що відбувається, київські чи дніпропетровські ресторани й кафе забиті відвідувачами, політики і бізнесмени не відмовляються від своїх звичок жити красиво та зі смаком. Так, дивним
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Майдану та війни», після закриття браузера.