Читати книгу - "Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття"

економістів ідея про те, що нерівність є великою перешкодою до економічного зростання, схоже, не сприймається взагалі. Ба більше: багато економістів правих поглядів не бажають навіть брати до розгляду той аргумент, що брак попиту був і є першочерговою проблемою, що постала перед економікою. Натомість упродовж усього періоду відновлення вони вказували на нестабільність, пов’язану з такими чинниками, як рівень державного боргу, потенційне підвищення податків, посилення регуляторного законодавства або ж Закон про доступне медичне обслуговування. Ці консервативні економісти стверджують, що зменшення державних витрат, зниження податків і послаблення регуляторних норм посприяють зростанню впевненості серед інвесторів і бізнесменів, і ця впевненість спричиниться до збільшення інвестицій, зростання економіки та збільшення зайнятості. Цю ідею, яка видається мені дуже далекою від дійсності, неодноразово Пол Крюґман зневажливо називав «казкою про збільшення впевненості» [14].

Моя основна думка полягає тут в тому, що професійні економісти (кожен з яких має доступ до тої самої об’єктивної інформації) абсолютно нездатні виробити єдиної думки щодо вкрай важливого й фундаментального економічного питання: чи дійсно брак попиту стримує економічне зростання, і якщо так, то чи не є нерівність доходів тим чинником, який значно поглиблює цю проблему? Маю підозру, що брак консенсусу з цього питання є вельми точним передвісником того, чого нам слід очікувати від фахівців з економіки, коли та технологічна дестабілізація, про яку я розповідаю на сторінках цієї книги, почне набирати обертів. Безперечно, існує імовірність того, що двоє «науковців» споглядатимуть ті самі дані, але тлумачитимуть їх по-різному, проте в царині економіки думки аж надто часто чітко розділяються відповідно до політичних поглядів. Ідеологічні вподобання якогось конкретного економіста часто можуть слугувати кращим передвісником того, що ця особа прагне сказати, ніж вся та інформація, яку вона наведе у своїй роботі. Іншими словами, якщо ви чекаєте, що економісти винесуть той чи інший однозначний вердикт про той вплив, який чинить на економіку прогресивна технологія, то вам, можливо, доведеться чекати дуже довго.

Окрім політичного поділу, який існує в економіці, є іще одна потенційна проблема: переобтяженість цієї сфери кількісною інформацією. Протягом тих десятиліть, що минули після Другої світової війни, економісти стали вкрай «математичними» та «інформаційно-орієнтованими». Хоча в цьому, безперечно, і є багато позитивних аспектів, важливо завжди пам’ятати про той очевидний факт, що з майбутнього нам не надходить жодної економічної інформації. Будь-який кількісний, інформаційно-орієнтований аналіз неодмінно має ґрунтуватися на даних, зібраних упродовж минулих років чи навіть десятиліть. Економісти використовували ці дані з минулого для того, щоб вибудовувати складні математичні моделі, але всі вони своїм походженням завдячують економіці двадцятого століття. Ці обмеження, притаманні зазначеним математичним моделям, виразно проявилися в майже повній нездатності когорти економістів передбачити світову фінансову кризу 2008 року. У своїй статті 2008 року за назвою How Did Economists Get It So Wrong? («Як же ж економісти могли так помилитися?») Пол Крюґман писав, що «ця нездатність до прогнозування була найменшою з проблем когорти економістів. Важливішою виявилася нездатність представників цієї професії помітити навіть саму можливість таких катастрофічних провалів у ринковій економіці» [15].

Гадаю, існують всі підстави занепокоїтися аналогічною не­ефективністю створених цими економістами математичних моделей, оскільки експонентний розвиток інформаційної технології дедалі більше дестабілізує економіку. Ця проблема ускладнюється ще й тим, що в цих моделях застосовуються спрощені, а в деяких випадках просто абсурдні, припущення про те, як поводяться і взаємодіють між собою споживачі, робітники та підприємства. Мабуть, найкраще в цьому сенсі висловився Джон Мейнард Кейнс, коли майже вісімдесят років тому в своїй «Загальній теорії зайнятості, проценту і грошей», книзі, яка, напевне, стала основою сучасної економічної науки, написав таке: «Надто велика частка нещодавніх „математичних“ моделей в галузі економічної науки є звичайнісінькими компіляціями, так само неточними, як і ті початкові припущення, на яких вони ґрунтуються, і ці компіляції призводять до того, що їхній автор не помічає складнощі та взаємозалежності реального світу в лабіринті претензійних і нікчемних символів» [16].

Складнощі, ефект зворотного зв’язку, поведінка споживачів і «А де ж ота продуктивність, що стрімко зростає?»

Економіка є надзвичайно складною системою, сповненою тисяч взаємозалежностей і контурів зворотного зв’язку. Варто змінити лише одну змінну величину — і велика кількість побічних ефектів неодмінно проллється каскадом через всю систему, до того ж деякі з цих ефектів можуть пом’якшувати початкову змінну або протидіяти їй.

І дійсно, схильність економіки до самостабілізації через ефекти зворотного зв’язку є, мабуть, однією з важливих причин, завдяки якій та роль, яку відіграли прогресивні технології в поглибленні нерівності, і досі лишається темою дискусій. Економісти, які висловлюють скептицизм щодо впливу технології та автоматизації, часто вказують на той факт, що нашестя великої кількості роботів жодним чином не відобразилося в показниках продуктивності, особливо в короткотерміновій перспективі. Наприклад, в останньому кварталі 2013 року продуктивність в Сполучених Штатах знизилася, в перерахунку на цілорічний показник, на 1,8 % порівняно з вражаючими 3,5 % у третьому кварталі [17]. Нагадую, що продуктивність визначають діленням обсягу виробленої продукції на кількість робочих годин. Тому якщо машини та комп’ютери дійсно витіснятимуть людей-робітників такими швидкими темпами, то можна припустити, що кількість робочих годин різко впаде, а продуктивність, навпаки, злетять до небес.

Проблема з цим припущенням полягає в тому, що в реальній економіці все не так просто. Продуктивність не демонструє, скільки продукції підприємство могло б виробити протягом години; вона вимірює, скільки це підприємство виробляє продукції по факту. Іншими словами, продуктивність перебуває під прямим впливом попиту. Зрештою, обсяг виробленої продукції є чисельником формули продуктивності. Це є особливо важливим, якщо зважити на те, що більша частина економіки розвинених країн нині складається з підприємств сфери послуг. У той час як виробнича компанія, зіткнувшись зі зниженням попиту, запросто може прийняти рішення продовжувати випуск продукції і накопичувати її на своїх складах або в розподільчій мережі, підприємство, яке надає послуги, цього зробити не може. У сфері послуг випуск продукції реагує на попит миттєво, і будь-яке підприємство, яке стикається зі слабким попитом на свою продукцію, неодмінно продемонструє слабкі показники зростання продуктивності, якщо не здійснить негайного скорочення свого персоналу або різко не зменшить