Читати книгу - "Рутенія. Повернення відьми"

доводилося то підніматися на верховини — тоді всі стишували ходу, то опускатися у долини і яри — тоді можна було дозволити собі швидкий темп і навіть пісні. Першим заспівав Золота — Бось усе допитувався, як зільники і відьмаки запам’ятовують стільки всього: й замовляння, й молитви, й обряди, й назви рослин і що з ними робити.

— Є чимало способів. Я вчився піснями. Слухай, як просто:

Прилетіла перепілонька У зелену та дубрівоньку, Прилетіла, зажурилася. «Ой, зеленая ж дубрівонько, Ой, бідная ти голівонько, Що рано тебе спустошено! Що рано тебе спустошено, На траву-сіно покошено, Зосталося лиш тройзіллячко. Перше зіллячко — барвіночок, Друге зіллячко — василечки, Третє зіллячко — любисточок.»

— Це тройзілля, яке використовують в любовних чарах. Є такі відьми, їх яритницями кличуть. Вони все знають про ці чари.

— Розкажи про пов’язку… — звернулась до Віта Рутенія.

— Це через обряд… З нього починається шлях мольфара. Він мав відкрити моїм очам інші світи — Праву і Наву. Мої вчителі-мольфари після того, як я пройшов очищення водою й вогнем, обрали потайну місцину в горах. На ній розклали три багаття… Ввели мене в це коло, перед тим роздягши, мовляв, я маю постати перед іншими світами чистий, відкритий і беззбройний. Дали мені настій з дурману. І полишили сам на сам з цими багаттями, лісом, горами і невидимими світами. Спочатку нічого не відбувалося. Я вже думав збиратися і йти. Та раптом зрозумів: я не сам. Вогнища, які палають навколо, виривали з темряви якісь тіні, кудлаті постаті. Я почув, як скачуть комахи, як тріщать у полум'ї крильця нічних метеликів, як росте трава… Відчув — довкола збирається і загусає Щось. Воно оточило трикутник із вогнів і дивилося на мене. Моторошно мені стало під його поглядом…

— І що ти зробив? — не витримав Бось.

— Нічого. Стояв і чекав. А потім спалахнуло світло. Воно немилосердно кололо у вічі, й я не витримав — заплющив їх. І після того все зникло. Я вільно повернувся до мольфарів. Ті сказали, що я не пройшов обряду. Я не мав заплющувати очі. Я не готовий іти шляхом мольфара — не готовий до глибоких і докорінних змін у собі. Сказали, що я не можу тепер дивитися своїми очима на світ Яви — осліпну назавжди. Тому-то на мені ця пов'язка… Але я отримав здатність чути, відчувати, і навіть трішки передбачати події. На кілька митей наперед.

Рутенія підвела погляд і побачила на схилах, між густих дерев, хатки. З кожним кроком поселення ставало все ближче, але й утома — все відчутніша. Гірські дороги виснажували. Ледве тяг ноги Золота. Бось, натомість, носився туди-сюди, неначе й не було цілоденного переходу. Віт теж не здавався втомленим.

«Де в них тільки сили беруться?» — подумала вона. Озирнулася й побачила, що сонце ось-ось зайде за гори, й село вкриє темрява.

19

Третій камінь розчухрав Русані ногу.

Русана пошукала очима війта — той зник. Вершники згуртувалися. Селюки оточили їх з усіх боків. Було їх більше тридцяти.

П’ятий підхопив Викулу на коня.

Вітер ущух.

Нога боліла.

Над Вершниками пролетіла зграя чорного вороння. Вона зробила коло над селом і подалась у бік Голуня.

Хлопи зробили крок.

Вершники витягли шаблі.

Коси і вила, начищені до блиску, відбивали сонце і сліпили очі. Молодикам було гаряче — піт стікав по їхніх тілах, а руки лишали на дерев’яних держалнах вологі сліди.

Вершники змагалися з бажанням перерізати усіх нападників, нападники змагалися зі страхом перед Чорними людьми.

На Русану війнуло холодом. Щось подібне вона відчувала тоді, у лісі. Тільки слабше, — тут бо наступали не Чорні