Читати книгу - "Ваше ім'я, майоре?"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Та он, здається, й він. Так, це справді Рудольф поспішає..
І вартові саме з’явилися!
— Пане інженере! — гукнув Майвальд навмисне голосно. — Ви просили на сьогодні двадцять остробітників. Ваше прохання задоволено. — Наближаються один до одного. — Даю вам сім поляків, решта росіяни. Ви задоволені? — Нахилився злегка й шепнув: — Дві години тому гестапівці забрали Ернста Фрейліха. — Негайно зникни. — І знову голосно: — Зважайте, пане інженере, ви особисто відповідаєте за кожну голову цих слов’ян.
— Гут! Нехай приводять, — сказав Фішер офіційним тоном і, понизивши голос, додав: — Сам також будь обережним, чекати вже недовго. — І загубився в натовпі.
Після зникнення Рудольфа Фішера Альфред Майвальд очолив заводську організацію антифашистського руху опору, до якої входило вже чимало загартованих бійців, готових до будь-якого випробування.
Завод з самого початку сорок п’ятого різко скоротив виробництво. А коли фронт наблизився, то й зовсім припинив випуск нових танків, перетворився на ремонтну базу. Та й ремонтувати вже нікому. Німців, які могли тримати зброю, забрали на фронт, а всі роботи треба було перекласти на плечі остробітників та полонених. З цього приводу Вальтер Зоннеман й запросив до себе Альфреда Майвальда. Адже від старання інспектора багато залежить.
Коли Майвальд зайшов до кабінету, Зоннеман тільки-но поклав телефонну трубку. Він був приголомшений.
Показавши гостеві на крісло, Зоннеман мовчки відкрив шафку й дістав звідти дві чарки і пляшку з французьким коньяком. Механічно наповнивши скляночки темнуватою рідиною, він кивком голови запросив гостя випити.
Аж коли випив, заговорив, — неначе чарка «Наполеону» вивела його із заціпеніння:
— Ну й становище, доннерветтер! Вишкрібають усе! Оце вже справді тотальна! Дякуйте богові, майоре, що в сорок другому пом’яло вам боки й тому вас списали по чистій. Тепер не вдалося б, бо й кривих беруть і однооких також. Хоч ця мобілізація, відверто кажучи, як мертвому припарки. — безнадійно махнув рукою.
— Та що стряслося, вельмишановний патроне?
— Не будьте наївним, ви ж офіцер. Відбувається таке, майоре, що ми з вами й подумати не могли. Не тільки армія, а й дипломатичні ходи вже не відвернуть катастрофи, — говорив Зоннеман, вдруге наповнюючи чарки. Руки його тремтіли й рідина розливалася. — Радянська Армія рухається з такою навальністю, що за місяць — півтора може бути тут. Ви уявляєте, що то є?
— Майн гот! — Майвальд роблено закліпав очима. — Звідки ви це взяли?
— Запевняю, майоре, не з газет, — зауважив шеф багатозначно й перехилив чарку.
Випив і Майвальд. Він не гірше директора знає, що от-от буде кінець гітлерівського рейху. Але стривожено питає:
— Як же нам бути далі?
— Кому це «нам»? Про кого ви отак турбуєтесь? — кинув директор роздратовано.
Майвальд здивовано поглянув на шефа:
— Я ваш покірний слуга, патроне, і мене, офіцера вермахту, ваша доля хвилює, не менше, ніж своя власна. Пробачте, можливо, я не заслуговую… — Він не договорив. Зоннеман, схаменувшись, що перегнув палку, поблажливо перебив:
— Киньте церемонії, майоре, тепер не до них. Передусім ми — німці, і я високого ціную вас саме за те, що правильно розумієте й поділяєте наше спільне нещастя.
Обидва замовкли. Годинник, який висить біля портрета фюрера, монотонно відраховує час наближення трагічної розв’язки: тік-так, тік-так, тік-так.
Вальтер Зоннеман вкрай занепокоєний: як зберегти капітал? Як найшвидше вирвати заводські цінності з небезпечної зони? Адже в цьому підприємстві левова доля його власного капіталу.
А інспектор Майвальд думає над тим, як перешкодити нацисту Зоннеману здійснити той грабіжницький план, як врятувати життя невільників.
— Почнемо демонтаж деяких вузлів, — розсудливо заговорив директор після тривалого мовчання. — Може, встигнемо дещо вивезти, хоча б найдорожче обладнання. А ви, майоре, залишитесь тут. Сюди прийде спеціальний підрозділ, і ви разом з ним будете командувати всією армією східняків, що забезпечуватиме ремонт танків. Розумію, справа нелегка. Скажу відверто: нікому ще не вдавалося так, як вам, знаходити спільну мову з цим диким слов’янством. І те, що вербувальники не зуміли зманути остробітників та полонених у військові загони, також ваша заслуга.
— Дякую за комплімент. Має значення, можливо, те, що я непогано розуміюся на їхніх мовах. У моїй присутності остробітники й полонені нічого не говорять зайвого, уникають спілкування.
— Гадаєте, бояться? — примружив й без того маленькі очиці директор. — А хто ж тоді верстати псує?
— Мене, пане директоре, це також хвилювало. Та коли ви сказали, що то не мого розуму діло, я, відверто скажу, перестав цікавитись. — Майвальд удавано образився.
— Ви стали надто уразливим, майоре, і злопам’ятним. Навіщо згадувати минуле? — зауважив шеф вибачливо й налив по третій.
Після випитого Вальтера Зоннемана потягнуло на філософські роздуми.
— Так, майоре, недарма говорять: кожному своє…
— Що ви маєте на увазі?
— Не що, а кого. Інженера Фішера! — підвищив голос директор. — Отакий тишко, якому я так багато довіряв і допомагав, проводив таку ворожу роботу.
— Пробачте, який Фішер, Рудольф?
— Так, так, отой самий Рудольф Фішер!
— Що ж це таке? — артистично розвів руками Майвальд. — У моїй голові ніяк не укладається те, що ви сказали.
— Отож-то й є, — закивав директор. — Хто б міг подумати, що отака зовні лагідна, інтелігентна людина може бути комуністом? — рішуче покрутив блискучим качаном голови. — Утік десь, диявол? А всі ті диверсії, щоб ви знали, майоре, — його робота.
Шеф, який хвилину тому говорив спокійно, розсудливо, знову розлютився; зціпивши кулаки, він дивився на Майвальда і роздратовано кинув:
— Ви хоч і офіцер, Альфреде, майор, але в цьому ділі, — відверто скажу вам, — нетямущий. Ви не знаєте, що ми фактично в облозі ворога. Так, так, не дивуйтеся. Ворог ходить серед нас, маскується й при
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ваше ім'я, майоре?», після закриття браузера.