Читати книгу - "Ваше ім'я, майоре?"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Аякже, — ствердно кивнув Майвальд. — В тому цеху частенько працюють мої слов’яни, я там мушу бувати. А хіба що?
Вальтер Зоннеман криво посміхнувся самими куточками уст:
— Потягли до гестапо, — сказав без коментування.
Майвальд похитав головою:
— Справді, не знаєш, з ким справу маєш. Щиро кажу: я вважав того майстра за порядну людину.
— То вірте, майоре, фактам. Гестапо не помиляється, то їхня робота. Розумієте? — свердлили Майвальда колючі, злегка захмелілі зеленкуваті очі Вальтера Зоннемана.
Альфред Майвальд погодився:
— Так, вельмишановний патроне, ви дуже мудро сказали: ми справді у ворожому середовищі. Я сприймаю ваші зауваження й даю слово офіцера — посилити пильність.
Директорові сподобалося визнання Майвальда. Схвально кивнувши кілька разів головою, запитав без будь-якого зв’язку з попереднім.
— Скажіть, майоре, чи вам доводилося читати звернення наших генералів.
Чому це його цікавить? Просто перевіряє, чи, може, хоче поділитися своїми думками? Роздумувати ніколи. Треба щось відповідати.
— Вибачте, пане директоре, не втямлю, про яке звернення ви говорите, яких генералів?
Вальтер Зоннеман незадоволено скривився:
— Нічого, бачу, ви не знаєте, нічим не цікавитесь! У всьому нещасті нашому генерали звинувачують фюрера, закликають нас піднятися проти Гітлера і Гіммлера! Ви це розумієте, майоре? — Директор сам злякався своїх слів, пильно свердлить Маивальда гострими очима.
— Розумію, патроне. Але вперше чую про таке генеральське звернення. У пресі ж нічого такого не друкують. У липні минулого року вже був генеральський путч, і знову генерали подають голос. Військові, виходить, роблять переоцінку політики уряду. А як же ви, пане Зоннеман, якої думки щодо цього генерали від індустрії?
За інших обставин цей зразковий наці обурився б на таке запитання підлеглого. А зараз воно цілком логічне, він сам викликав інспектора на відвертість.
Певний, що інспектор не з тих, які доносять, Зоннеман викладав наболіле.
— Відверто кажучи, у східному поході вермахту була справжня авантюра. Тепер це кожному зрозуміло. Ми мали надто поверхове уявлення про росіян: не знали їхньої сили, а головне — не знали їхніх потенціальних можливостей і тому кинулися туди сторч головою. А свої сили переоцінили. От і розплачуємось. А хто винен? — він повернув голову і подивився з-під лоба на портрет фюрера у позолоченій рамі. — Над цим, майоре, варто замислитись. Можливо, друже, генерали ті мають рацію.
Вальтер Зоннеман уперше був таким відвертим. «Тактика старого лиса, — подумав Майвальд, — готовий і в друзі зарахувати, аби тільки служив йому справно. Нехай сподівається!» — і спокійно зауважив:
— У тім то й річ, вельмишановний патроне. Перш ніж у прірву плигнути, треба взнати її глибінь…
— О, та ви, майоре, бачу, філософ! — посміхнувся директор задоволено.
— Це не я. То слова Фрідріха Шіллера.
— Шіллера? Не знаю, не читав.
З годинника, що висів біля портрета фюрера, пролунало: «Бо-у, бо-у, бо-у, бо-у…» дванадцять ударів.
Майвальд глянув на свій — подарунок Гізели. Хвилина в хвилину.
— Пробачте, вельмишановний патроне, на мене чекають. — Подякувавши за гостинність, Альфред вклонився і з дозволу господаря пішов.
Думки невеселі. Заспокоювало, правда, те, що майстер інструментального цеху Ернст Фрейліх людина загартована, гестапівці нічого з нього не витягнуть.
Рудольф Фішер надійно сховався від гестапівських шпиків; Фішера не знайдуть. Майвальд певен. І саме в цьому порятунок, бо всі звинувачення за диверсії падають на інженера-електрика Фішера.
Надто повільно тягнулися передвесняні тривожні дні сорок п’ятого. Доба здавалася невільникам вічністю.
Відчуваючи неминучість своєї поразки, фашисти лютували, як навіжені. За найменшу непокору, часто з примхи якогось напівфюрера ставили до стіни. Змучені, знесилені люди серцем відчували, що от-от з’являться на вулицях Енензбурга довгождані визволителі. За тим бачилися вже воля, Вітчизна, зустріч з рідними!
А поки що в цехах заводу під наглядом інженерів і автоматників остробітники і полонені розбирали й пакували частини найскладніших верстатів, автоматичних ліній. Та робилося це не так швидко. Тільки на п’яту добу п’ятнадцять вагонів, навантажених обладнанням, вийшли із заводського подвір’я. Але далі не пішли— сміливці з організації опору вночі розібрали колію і заховали рейки.
Не просунувся ешелон з обладнанням і наступної ночі — за дорученням Майвальда Фріц Браун висадив у повітря невеликий залізничний місток через канал, що поблизу заводу.
На відбудову містка потрібно щонайменше два — три дні. Та про це вже дбати нікому.
РОЗДІЛ XII
КАРЦЕР ДЛЯ ШТУРМБАНФЮРЕРА
До Енензбурга наближалися радянські війська.
На заводському подвір’ї з’явився загін особливого призначення служби безпеки — досвідчені майстри ховати сліди злочинів.
Озброєну, вишколену групу есесівців очолював оберштурмбанфюрер СС фон Штінгель. Років п’ятдесяти, високий, рудий, з круглими, як у сови, сірими очима, короткими наїжаченими вусами.
Повноваження його великі, підписані шефом служби безпеки рейху Кальтенбруннером. Перекладати обов’язки йому тут ні на кого, і він сам бігав по заводському подвір’ю в довгому чорному плащі, перевіряв роботу підривників, які закладали вибухівку під корпуси заводу.
Майвальд уважно спостерігав за діяннями есесівця. Готуються висадити в
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ваше ім'я, майоре?», після закриття браузера.