Читати книгу - "Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда"

— З глузду з'їхав?! — зашипів Полупуд.

Але, провидіння було на моєму боці. В небесах, якраз над місцем табору, кружляла якась птиця. Шуліка, здається. Так що несподіване «бульк!» у каші був розцінений майже вірно і викликав шалений регіт.

— А пам'ятаєте, як Гаплик для сміху в борщ нас..в? — запитав хтось, поверх загального іржання. — І нічого, ніхто не подавився...

— Угу, крім нього... — пробурчав інший голос. — Задавили, падлюку, коли дізналися. Але каша його завжди на смак така була, що не відрізнити.

— Гм… — докинув інших харциз. — То, може, він весь час нам в їжу …, а ми тільки в борщі помітили? От, псявіра!

Башибузуки знову зайшлися реготом.  

Запорожець гмикнув, подумав, показав мені кулака і пішов до коней. Не було його хвилини зо дві, а коли повернувся, то тримав у руках бочівку з порохом. Над верхнім денцем якого, маленьким феєрверком розбризкував іскри вогник. Вже майже попри самі клепки.

Не гаючи часу на розмови, козак сунув бомбу мені в руки, а сам упав долілиць.

Матусю рідненька! Це я сам придумав!

Батько брав кілька разів на полігон, вчив метати гранати. Теж страшно, але вони маленькі, а тут кілограмів шість пороху, не менше. Аж спина змокріла. На більш тривалий аналіз відчуттів гніт часу не дав.

Я заплющив очі, зосередився, як вчили. Приноровився до ваги снаряда... потім відкрив очі, зафіксував ціль і одним злитим рухом рук, ніг і корпусу відправив бочівку в «кошик». Себто, в котел.

Проводжати поглядом не став — плюхнувся поруч з Василем і відкрив рота. Про всяк випадок…

Гримнуло феноменально. Навіть порівняти ні з чим... Зверху щось посипалося, як дрібний град по спині затарабанив. Подивився на Полупуда — той уже схопився на ноги.

 — А бодай тобі... — запорожець не став уточнювати «що саме», замість цього нахилився, схопив мене за комір і підняв на ноги. — Дивися! — і метнувся вперед.

Видовище вражало. Бомба, схоже, потрапила точнісінько в казан, і вибухом накрило всіх, хто сидів біля багаття. Кого осколками казана, кого варивом, а кого просто силою вибуху. Але з півтори дюжини харцизів жоден не міг навіть голови підняти. Частина крутилася і стогнала, частина повзала накарачках. А ще більше — лежали без руху. І посеред цього насипу тіл, з оголеною шаблею в руці, дзиґою крутився Полупуд. Немов витанцьовував якийсь шалений, неймовірний гопак смерті.