Читати книгу - "ВІртуозна Гра, Оскар Бласт"

Розділ 39. Командос Емілі

- Візьмемо, наприклад, Крапса, - жорстко говорив жіночий голос. – Я виграю́, виходжу з гри і знаходжу спосіб вашого порятунку, повертаюся і витягаю вас звідси. Не обов’язково всіх вбивати. Адже сьогодні до мене дійшло! У правилах прямо не написано, що всі повинні померти! Чомусь спочатку так думала, а зараз зрозуміла: двоє з різних команд просто відкривають перехід у реал, один виходить. Він переможець. А що з другим? Другий залишається тут! І всі гравці, якщо не перешкоджають цьому переходу, яких не вбили, за ідеєю, теж лишаються тут! Дивись, тут, у правилах, немає згадки про смерть усіх гравців! 

Платон відчув, що лежить зв’язаний на підлозі. Руки скрутили добряче: зап’ястя різали колючі мотузки, а пальці вже трохи заніміли. Отямившись, не поспішав розплющувати очі, слухав, що ж Ембері говоритиме далі. Те, що це була вона – сумнівів не залишалося. Почувши роздуми дівчини про правила, він сам задумався: і справді, про смерть ніде не було сказано. Хоча вся гра на останньому рівні була нею пронизана. Загроза від уакарі, протистояння двох команд, магія і звичайна зброя... Все наштовхувало на вбивство суперників... 

- Чому ти? – почув Платон голос Фреда і мало не смикнувся, хотів розплющити очі, щоб поглянути на нього. Так, він же в команді Ембері. Всередині неприємно зашкребло – ревнощі граблями скородили серце. 

- Я вже пояснювала, - роздратовано обізвалась дівчина. – Я знаю цю гру! Знаю всі нюанси. Принаймні, стикалась трохи з початковими напрацюваннями. І дизайн тут скрізь мій. Навіть уакарі я придумала. Коли гра створювалася в такому вигляді, як зараз, працював ще один дизайнер, але його швидко звільнили, ставив багато запитань. Я ж зрозуміла, що тут пахне великою проблемою, навіть загрозою життю багатьох людей. І ніхто, зовсім ніхто не знає, що несе «Віртуозна Гра» користувачам, звичайним гравцям... Тому я вирішила прикинутися слухняною і дізнавалася все більше й більше... Сама хотіла про все розвідати й розкрити цей злочин. Серж Гармаш повинен бути покараний! Треба все це зупинити! Але... 

Дівчина замовкла. 

- Але тебе саму прописали в гру! Вірніше, у вірт, – тріумфально продовжив Фред. – На чомусь прокололася, так? І ти, як маріонетка, виконуєш все, що тобі наказують господарі! Граєш за їхніми правилами. От тільки навіщо було мене сюди тягнути? Образилася, що ми розійшлися? Це помста? 

- Я тоді дуже була на тебе зла! – огризнулася Ембері. – Тепер мені до тебе зовсім байдуже! І зараз жалкую, що втягнула тебе в цю халепу. Спочатку моя пам'ять у вірті була наче стерта. А нині я чомусь все почала пригадувати! Всі аватари для тестування були стандартні, підібрані рандомно штучним інтелектом. А ти й Платон – моя задумка. Я таємно замінила у проєкті двох обраних ШІ людей на ваші особи. Грей нічого не помітив. Так і пішло далі... Ви проходили рівні, пили спеціальні пігулки, які залишалися у ваших організмах на певний час, впливаючи на сприйняття світу... Вони активували вірт у ваших головах.

- І ті пігулки зробили нас слухняними? Це вони впливали так, що я бачив вірт у реалі? Це ж злочин! – наголосив Фред. – Дурепа! Я бачив у реалі кошмарні речі! Думав, що звихнувся! В мене стріляли!

- Так, люди Сержа вже розмістили у місті чимало різних апаратних засобів, трансляторів зі спеціальними програмами. А капсули для занурення в віртуальну реальність, які вони видають за пігулки проти звикання до вірту, надають користувачам можливість відчувати у вірті, в який ви періодично потрапляєте завдяки трансляції на вулицях міста, реалістичні фізичні відчуття. Простіше кажучи, коли в тебе стріляють, ти справді це сприймаєш реальним, а якщо влучать, то відчуваєш біль. І можеш померти. Якщо, звичайно, не знаєш, що це у вірті. Психіка людини дуже дивна річ. А змішування реалу і вірту, як планує Серж, приведе, я думаю, до катастрофічних наслідків. Паніка, божевілля, страх... Боюсь уявити ще щось гірше. Увесь світ стане вітром. І навпаки.

- Слухай, а може, ми зараз теж десь у місті? Сидимо собі в реалі? Просто зайшли в зону віртуального впливу якоїсь програми? – спитав незнайомий голос. Низький бас. 

- Не знаю, - відповіла Ембері. – Але вийшовши з вірту, я буду в безпеці. Адже стану єдиною переможницею у «Віртуозній Грі», мене бачитимуть люди. Вся країна цього чекає. Я виголошу промову під час інтерв’ю. І розкажу, що насправді тут відбувається. Вони не посміють вбити мене. 

- Ембері, це дурня! Тобі ніхто не дозволить дати жодного інтерв’ю! Ти що, не зрозуміла? Загинуть всі! І ті, хто залишаться, і той, хто вийде з вірту! Ми непотрібні, зайві свідки! Гармаш отримав підтвердження: пігулки працюють, вся система дієва, ми під контролем, - не витримав Платон. Розплющив очі й сів, опираючись на стіну поряд. – Я знайшов твоє тіло... 

Ембері була одягнена у військову форму, справді була схожа на себе ту командос Емілі на картині, яку колись бачив Платон. 

- Я знайшов тіла всіх восьми гравців, які обов’язково мали вийти на останній рівень. Ви всі, і я в тому числі, знаходимося у Сержа Гармаша в офісі. У спеціальних ящиках-капсулах, повністю залежимо від його помічника Грея. Останній рівень є останнім тестом-перевіркою, чи працює створена Сержом Гармашем система вірту, чи впливає на реал. Виявилося, так, впливає. Проведення «Віртуозної Гри», яка у всіх на виду, яку бачать і в якій беруть участь мільйони, - чудове прикриття для втілення в життя підступних планів... Поки наші тіла в нього - ніхто не врятується... 

Платон замовк. Інстант, котрий сидів під стіною поруч, оцінювально вивчав Платона. Теж мав зв’язані руки. Крапс ще був без пам’яті. Напевно, те сонне зілля, чи що там задіяла на них Ембері, ще не відпустило його.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍