Читати книгу - "Дар Гумбольдта"

наче покласти цяточку конфетті перед величезним порохотягом.

Страшенно розсердившись, Шатмар вигукнув:

— Тьху! — і красномовно пирхнув. — Ти, тупий бовдуре, та я мусив благати Томчека, щоб він узявся за цю справу. Він зробив мені послугу, як колезі. Така людина! Він не кинув би тебе в свій акваріум навіть як прикрасу. Голови правлінь і директори банків просять його вділити їм трішки часу, хамло ти таке! Він походить із родини юристів-політиків. А ще він ас, тихоокеанський льотчик-винищувач.

— Все одно він крутій і до того ж некомпетентний. Деніз у тисячу разів тямовитіша. Вона вивчила документи й миттю його підловила. Він навіть не завдав собі труднощів перевірити титули власності, щоб побачити, кому що належить за законом. Не розповідай мені про поважність адвокатів, друже! Проте облишмо цю суперечку. Розкажи краще про цю дівчину.

Він підвівся зі свого крісла. Я бував у Білому домі, навіть сидів у президентському кріслі в Овальному кабінеті, й присягаюся, що фотель Шатмара був із кращої шкіри. Світлини його батька й діда, що висіли у рамках на стіні, нагадали мені про давні часи на Вест-Сайді. Зрештою, те, що я відчував до Шатмара, це було родинне почуття.

— Я пригледів її для тебе, щойно вона переступила цей поріг. Я пам’ятаю про тебе, Чарлі. Адже ти не зазнав у житті щастя.

— Не перебільшуй.

— Так, ти нещасний, — наполягав він. — Змарнував свій талант і можливості. Ти упертий, як чорт, і через свою фальшиву гордість усе пускаєш за вітром. Усі ці твої зв’язки у Нью-Йорку, Вашингтоні, Парижі та Римі, всі твої досягнення, твоя словесна спритність, твоя удача — бо ти таки мав її. Що б я міг з усім цим зробити! А тобі забандюрилось одружитися з цією язикатою вестсайдською дівкою з родини дрібних політиканів і лотерейних шахраїв та жидівських кондитерів й асенізаторів. З цією претензійною дівулею з Вассарського коледжу! Тільки тому, що вона така культурна і говорить як по писаному, а ти жадав розуміння і спілкування. А я, хто любить тебе, завжди тебе любив, тебе, сучого сина, я, хто обожнював тебе вже тоді, як ми були десятирічними хлопчаками, не сплю ночами і думаю: «Як мені тепер урятувати Чарлі; як мені захистити його гроші; знайти для нього податкові лазівки; подбати про найкращого адвоката для нього; звести його з гарними жінками». Та ти, дурню, ти, нікчемний недоумку, навіть уявити собі не можеш, що значить така любов.

Мушу сказати, що я дуже любив Шатмара у такому його настрої. Коли він читав мені нотації, як тепер, його очі раз у раз зверталися ліворуч, хоча там нікого й не було. Якби там хтось стояв, якийсь безсторонній свідок, він би підтримав розгніваного Шатмара. Його люба матінка теж мала таку особливість. Вона теж, поклавши руки на груди, так само обурено вимагала справедливості, звертаючись до порожнього місця. У Шатмарових грудях билося велике, чесне й мужнє серце, тимчасом як у мене серця не було взагалі, хіба щось на кшталт курячих потрухів — принаймні так йому здавалося. Він зображав себе як чоловіка героїчної життєвої сили, зрілого, мудрого, схожого на Тритона. Але насправді всі його думки були про те, як опинитися зверху та проникнути всередину, і про всі ті брудні витівки, що він називав їх сексуальною свободою. Хоча йому доводилося також думати і про свій щомісячний прибуток. Він звик багато витрачати. Як поєднати ці різні потреби — ось у чім питання. Одного разу він сказав мені:

— Я здійснював сексуальну революцію ще тоді, коли про неї ніхто й не чув.

Проте я маю сказати вам іще дещо. Мені було соромно за нас обох. Я не мав права дивитися на Шатмара зверхньо. Зрештою, все оте читання мене таки дечого навчило. Я трохи розумію двохсотлітні намагання середнього класу справляти гарне враження, зберігати таку собі милу невинність — невинність Клариси, яка захищає себе від хтивих домагань Ловеласа. Та марно! Ще гірше усвідомлення, що ми самі переживаємо певні сентименти з вітальних листівок зі стрічками буржуазної чесноти, зав’язаними в бантик довкола серця. Цей різновид бридкої американської невинності недарма викликає відразу в світу, що розпізнав її у Вудро Вільсоні 1919 року. У школі нас навчали бойскаутської честі, доброти та ввічливості; химерні примари вікторіанського аристократизму досі не полишили сердець чиказьких дітлахів, яким уже минуло п’ятдесят чи шістдесят літ. Це виявляється у Шатмаровій вірі у власну щедрість та великодушність і моїй подяці Богу за те, що я ніколи не буду такий вульгарний, як Алек. Щоб спокутувати свою провину, я дозволив йому мене осуджувати. Але, вирішивши, що він уже досить довго читає мораль, я запитав:

— Як твоє здоров’я?

Він таке не любив. Алек не визнавав жодних немочей.

— Зі мною все гаразд, — відказав він. — Але ж ти прибіг із суду не для того, щоб запитати про це. Мені просто треба трохи схуднути.

— І коли вноситимеш покращення, поголи заодно свої баки. З ними ти схожий на лиходія зі старого вестерна, одного з тих хлопців, які продавали червоношкірим зброю й «вогняну воду».

— Гаразд, Чарлі. Я лише вдаю із себе життєлюба. Насправді я підтоптаний бабій, тимчасом як ти думаєш лише про високі матерії. Ти шляхетний, а я ниций. Але хіба ти прийшов не для того, щоб розпитати про цю кралю?

— Це правда, таки для того, — відповів я.

— Але не картай себе за це. Це принаймні ознака життя, а їх у тебе не так і багато. Я вже був готовий поставити на тобі хрест, коли ти не захотів тієї Феліції з її прекрасними цицьками. То чудова жінка середніх літ, яка була б тобі вдячна. Її чоловік гуляє наліво й направо. Вона обожнювала тебе. За добре ставлення до себе Феліція благословляла б тебе доки її віку. Це хороша господиня й мати, яка дбала б про тебе від голови до п’ят, прала б, готувала, і пекла, і ходила б на закупи, і навіть вела б твої рахунки, не кажучи вже про те, що чудово поралась би в ліжку. Та ще й тримала б язика на припоні, бо заміжня. Досконала. Але для тебе це був лише один із моїх вульгарних задумів, — він сердито зиркнув на мене. — Гаразд, я владнаю все з цією ціпочкою. Запроси її завтра щось випити у «Палмер Гаус». Я про все подбаю.

Якщо я був схильний до вестсайдської любовної лихоманки, то Шатмар не міг не піддатися організаційній гарячці. Тепер його єдиною метою було вкласти мене з