Читати книгу - "Черево Парижа"

їй виплакатись, вичікуючи, доки дитина заспокоїться. Бідна дівчинка змерзла і тремтіла в мокрих спідничках та панчішках; витираючи сльози кулачками, вона розмазувала грязь по всьому обличчі, аж до самих вух. Коли дитина трохи заспокоїлась, стара заговорила солодким голосом:

— Твоя мама добра, правда? І любить свою доню?

— Так, так,— відповідала, хлипаючи, Поліна.

— А тато теж незлий, він тебе не б’є з мамою не свариться?.. Про що вони говорять увечері, коли лягають спати?

— Ой, не знаю. Мені тепло в моєму ліжку.

— Вони говорять про свого кузена Флорана?

— Не знаю.

Мадмуазель Саже зробила суворе лице і вдала, наче хоче встати й піти.

— Ти брешеш і більше нічого... А ти ж знаєш, що брехати не можна!.. Коли ти говоритимеш неправду, я тебе покину тут, і Мюш знову щипатиме тебе.

Мюш, який походжав коло лави, втрутився в розмову, зауваживши рішучим тоном маленького чоловіка:

— Та вона ще дурна, не розуміє... Ось я помітив, як мій добрий приятель Флоран учора напік раків, коли мама йому сказала жартома, що він може її поцілувати, якщо йому це приємно.

Поліна, налякавшись, що її покинуть, знову заревла на весь голос.

— Та замовкни ж ти, погань! — шипіла мадмуазель Саже, штовхаючи дівчинку.— Я не піду, я куплю тобі ячмінного цукру, чуєш? Ячмінного цукру!.. Так ти не любиш кузена Флорана?

— Ні, мама каже, що він непорядний.

— Бачиш, значить, мама таки щось казала?

— Один раз увечері в мене в ліжку був Мутон, я спала з Мутоном... Вона татові казала: «Твій брат тільки тому і втік з каторги, щоб нас усіх з ним разом туди назад заслали».

Мадмуазель Саже тихенько скрикнула і скочила з лави, вся тремтячи, мов ясна блискавиця засвітила їй просто в очі. Стара знову вхопила Поліну за ручку і мало не бігом потягла її до ковбасної, не промовивши й слова, затиснувши уста й посміхаючись сама до себе. В її пронизливому погляді світилася таємна радість. На розі вулиці Пірует Мюш, який досі, підстрибуючи, біг за ними і радів, що в Поліни такі мокрі й закаляні панчішки, обачно зник. Ліза смертельно хвилювалась. Побачивши свою дочку, брудну, як ганчірка, вона була така вражена, що тільки повертала дівчинку на всі боки, навіть не думаючи її набити. Тимчасом стара казала рипучим голосом:

— Це малий Мюш... Я, розумієте, швидше привела її додому... Я застукала їх удвох під деревом у сквері. Хто й зна, що вони там робили... На вашому місці я б оглянула її. Син такої паскуди на все здатний.

Ліза не в силі була й слова промовити. Вона не знала, з якого боку взятися за дочку, такі огидні були її заболочені черевики, замащені панчохи, порвана спідничка, чорні , від бруду лице й руки. Блакитної оксамитки, бірюзових сережок та хрестика на шиї не видно було під шаром грязі. А що найгірше було для Лізи, так це Полінині кишені, повні землі. Вона нахилилась і викинула землю, не шкодуючи білорожевої мармурової підлоги в своїй крамниці. Потім мадам Кеню неспроможна була вже нічого сказати, крім: «Ходімо, замазуро!» — і повела дівчинку геть.

Мадмуазель Саже тішилася з цієї сцени, позираючи  з-під чорного крислатого капелюха. Потім вона швидко побігла на вулицю Рамбюто . Її сухенькі ніжки майже не торкалися бруку: стара летіла на крилах радості, мов її підіймав вітрець, повний лоскотливих пестощів. Нарешті стара довідалася! Вже цілий рік її томило пекуче бажання, і ось нарешті Флоран в її волі, весь, і так раптово все це трапилося! То було несподіване щастя; воно наче вилікувало її від тяжкої хвороби, бо Саже відчувала, що цей чоловік занапастив би її, вона б згоріла, якби він і далі ухилявся від палких домагань її цікавості. Тепер увесь ринковий квартал належав їй. В її пам’яті не було більше прогалин, вона могла розповісти історію кожної вулиці, перебравши по одній усі крамниці. Стара, легенько зітхаючи, мліючи від насолоди, зайшла до фруктового павільйону.

— А, мадмуазель Саже! — скрикнула Сар’єтта, що стояла за прилавком.— Чого це ви посміхаєтеся так радісно? Може, дістали головний виграш у лотереї?

— Ні, ні... Ох, голубко, якби ви знали!..

Сар’єтта у недбалому одязі молоденької красуні була чарівна серед своїх фруктів. Кучеряве волосся спускалося їй на лоб, мов вінок з виноградного листя. Голі руки, гола шия,— все голе й рожеве, чим вона дозволяла милуватися, було свіже, мов вишні та персики. Пустунка повісила собі на вуха шпанські вишні, і ці чорні ягоди підстрибували на її щічках, коли вона аж перехилялася від дзвінкого сміху. Дівчина тішилася з того, що їла порічки, просто припавши до ягід, і забруднювала ними не тільки губи, а й підборіддя і ніс; уста ж її були червоні, вогкі від соку порічок, мов нафарбовані губною помадою й обвіяні пахощами сералю. Від Сар’єттиних спідниць піднімався запах сливи, а від недбало пов’язаної шийної хусточки пахло суницями.

У тісній крамничці навколо неї були навалені кучугури садовини. Позаду на полицях лежали рядами дині: канталупи з бородавчатими рубцями, городні дині, ніби вкриті сірим гіпюром, «кюльдесенж» з голими шишками. Найкращі фрукти на виставці, гарно викладені в кошиках, скидалися на повні щічки, на личка гарненьких діточок, що виглядають з-за листяної завіски. Особливо спокусливі були персики, рум’яні монтрейлі з тонкою та світлою шкірою, як у північних дівчат, і південні персики, жовті, засмалені на сонці, мов смугляві дочки Провансу. Абрикоси лежали на моху і блищали бурштином, гарячими тонами призахідного сонця, що золотить потилицю брюнетки в тому місці, де кучерявиться дрібненьке волоссячко. Вишні, добірні, всі, як одна, нагадували вузькі уста китаянок, розтулені в усмішці; монморансі скидалися на губи товстої жінки; англійські вишні — більш довгасті та поважні; шпанська вишня — звичайна, в синцях, зім’ята поцілунками; черешні з білими й рожевими цяточками наче сміялися весело і водночас сердито. Яблука і грушки, нагромаджені серед листя папороті архітектурно правильними пірамідами, нагадували забарвленням рожевуватий відтінок ледве сформованих грудей, золото плечей і стегон, таємничу наготу. Дрібненькі червоні яблучка лежали, як немовлята в колисці; в’ялі рамбурги, кальвілі в білих сукнях, криваві Канади, каштанові, темнозеленого кольору, жовтуватозолотисті ренети з дрібними темними цяточками — у всіх цих плодів була неоднакова шкірка. Далі йшли різні сорти груш: бланкети, англійські, жовте масло, мессиржани, дюшеси, присадкуваті, довгасті, з лебединими шиями або апоплектичними плечима, з жовтими й зеленими животами, подекуди поцяткованими карміном. Біля них виставляли недокрівну ніжність незайманих