Читати книгу - "Грот афаліни"

Не доведи господи плантатор побачить… Розпоряджаєшся, як на своїй плантації.

— Так що ж нам — знемагати від спраги? Та не збідніє він із-за шести горіхів! — відмахнулась Натача. Дочекалася, поки Янг висмоктав свій горіх, ухопила його за руку: — Побігли!

— Почекай, — заперечив Янг. — Я подивлюся, як у вас тут зроблено… — і завернув під повітку.

Поки роздивлялися, Натачина мати вигребла під кущем чималу ямку, позносила туди випиті горіхи, присипала землею і листям. Так буде спокійніше.

Янг побачив, що принцип сушильні такий самий, як вони робили і на Біргусі. Тільки тут розмах — не порівняти. Не якась там ямка з вугіллям, перекрита бамбуковими палицями, а довга канава… На дні горять сухі шкаралупи горіхів, тільки жар, диму майже немає, над канавою не поміст з палиць, а залізна решітка з товстого дроту. За один раз можна розкласти майже тонну горіхів.

— Ну, побігли, — мовив Янг після оглядин. — А куди?

— Куди очі бачать!

Як це чудово — бігти куди очі бачать! І вони бігли спочатку вздовж кокосової плантації, заплутуючись у тростях трави і кущів. Подекуди траплялися сині квіти бугенвілів або червоні махрові гібіскуси з довгими маточками, схожими на йоржики, що ними пляшки миють. Натача їх зривала й утикала собі в кучері. Під кінець прогулянки її голова нагадувала дивовижний, чарівний букет. Трохи були і заблудили в кущах, потім розібралися, повернули назад. Янгове серце аж тремтіло від замилування і симпатії — такою гарною він Натачу ще ніколи не бачив.

Натачине світло-рожеве платтячко на грудях зашнуровувалося і зав'язувалося бантиком. Та поки лазили по кущах, він розв'язався і кінчики білого сплетеного шнурка метлялися.

— Давай я тобі зав'яжу… — сказав Янг і, не чекаючи згоди, став зав'язувати. Вузлик вийшов. як квіточка з трьох пелюстків. Схилив голову набік, хоч іще не розумів, що з ним діється.

— Подобається?

— Ага… — усміхалася Натача. — Навчи і мене.

Янг і її навчив зав'язувати «квіткою».

У пориві щирості він розказав їй, як надумали з Абдулою обстежити з аквалангом озеро на Гірському, пошукати на дні золоті самородки. Здивувався тільки, чому Натача не захоплюється так, як колись Абдула, а навіть злякалася трохи.

— Янгу, це ж дуже небезпечно! А раптом щось з аквалангом станеться? З вами ж Раджа не буде, не знатимете, що робити, повтоплюєтеся.

— Я сам полізу, Абдула буде нагорі. А я вже знаю, як з аквалангом поводитися.

— А раптом ті, що шукали золото, нападуть? Вони ж, мабуть, озброєні! Вони ж перестріляють вас!

— Я тебе не запрошую, якщо боїшся. А знайдемо самородки, то й з тобою поділимося.

— Ні, я піду! — твердо сказала Натача. — Ви ж там без мене нічого не зробите. Або влізете в якусь халепу, знаю вас… Я вам обіди варитиму!

— Ти думаєш, ми цілий місяць там пробудемо? Один день — не більше. Ми ж зайняті на роботі, а в містера Крафта не дуже вирвешся.

— Усе одно без мене вам не обійтися. Що треба підготувати, взяти з собою? Не будете ж усе з Раю тягти.

— Потрібне старе відро, дірочок у дні цвяшком густо напробивати. А якщо цинковий тазик — то ще краще.

Натача спитала:

— А коли ви прибудете? Я ж тут усього не знайду, до Кампонга треба буде навідатися. Я там і заховаю, у Кампонзі, все що дістану. Звідти буде ближче нести.

— Не знаю коли. Старатимусь, щоб скоріше.

Янг навіть уявити не міг, що все відбудеться дуже швидко. Не міг уявити і того, що може трапитися в дельфінарії.

Розділ сьомий

1

Ще здалеку побачили: коло воріт дельфінарію стоїть запряжений двома мулами величезний брезентовий фургон. На півкруглому передку халабуди на білій плямі намальований червоний хрест і червоний півмісяць. Навіть не півмісяць, а так — ніби очищений банан. Мули дружно скубуть траву з туго натоптаного рептуха, що важко погойдується на дишлі. З воріт був показався поліцейський, за ним якийсь дядько в білому халаті, про щось поговорили, озираючись на ворота. Дядько витягну її з фургона складені носилки — дві бамбукових жердини з прикріпленим до них брезентом, узяв їх навпереваги і пішов у ворота, поліцейський — за ним.

Радж сунув у руки Янгові важку сумку, прискорив ходу. Янг — слідом за ним.

За воротами біля прохідної побачили чимало людей. Трохи віддалік на винесеній з прохідної табуретці сидів, як арештований, Абрахамс — руки на колінах, голова сумно нахилена. Позад нього, опираючись на мітли, мов ми рушниці, ніби в почесній варті, стоять дві жінки-двірнички. Янг бачив їх уперше, мабуть, вони прибирають зелену зону дельфінарію.

Ближче до прохідної двоє поліцейських, біля ніг у них саквояж. Один, у мундирі, щось записує до блокнота, а другий, у цивільному, може, старший начальник, щось диктує і раз у раз поглядає на двері прохідної. Там двоє чоловіків у білому, обидва тримаються за поставлені сторчма носилки і заглядають у середину будинку.

— Що трапилось? — Радж, нічого не розуміючи, обводить усіх очима і зупиняє свій погляд тільки на поліцейських і на Абрахамсі. Поліцейські незнайомі, не ті, що приїжджали за Пуолом.

Цивільний і далі розмірено диктував результати огляду місця події, не звертаючи на нього уваги.

— Ой, Радж!.. Ой, Радж! — мовив Абрахамс, ніби він чекав хлопців, щоб поскаржитись. — Нещасний Малу! Бідні дельфіни! О, що мені скаже містер Крафт?! Я ж йому служив вірою-правдою. Краще б мені на світ не народжуватися.

— Помовчте ви! — з притиском кинув Абрахамсові цивільний. — А ви чого тут рот роззявили? Театр знайшли… А-а, ви — Радж Сінх? Згадували тут такого… Стійте, коли з'явилися, і мовчіть. Дійде черга і до вас.

Янг нахилився під руку дядька в білому, заглянув у прохідну. На підлозі хтось лежав скорчившись. У нього цілився фотоапаратом то так, то сяк лисенький підстаркуватий малаєць, раз у раз сліпучо блискав спалах. Змінюючи місця для. чергового знімку, лисенький усе підштовхував і відкидав собі за спину важку сумку з батареєю. Був у прохідній і лікар, він стояв у глибині спиною до виходу і дзв'якав інструментами в сумці. Янг знову глянув на того, що лежав, і в яскравому світлі спалаху розгледів його синьо-почорніле обличчя. Янгові стало недобре, перевів погляд на стіл, де стояла надпита пляшка вина «Дримз сейл» («Парус мрії»), валялися шматки корка і вареного ямсу. Фотограф двічі клацнув і те, що було на столі, двічі — засклений стенд з ключами — і обернувся виходити. Попрямував до дверей і лікар, що складав у сумку інструменти.

— Можете забирати, — кинув