Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 3, Мурасакі Сікібу"

Хоча принц Ніоу і жалів Нака-но кімі, але, налаштований на те, щоб справити глибоке враження на челядь Лівого міністра, вибрав найкраще вбрання і довго просочував його найвишуканішими пахощами. У будинку на Шостій лінії, оздобленому якнайкраще, принца давно вже з нетерпінням чекали. Шоста дочка міністра, яку він завжди уявляв собі слабкою і тендітною, виявилася цілком дорослою особою. «А, може, вона зарозуміла, сувора або манірна? Це було б неприємно», — подумав він. Однак таких хиб вона не мала, тож припала йому до душі, і довга осіння ніч пролетіла напрочуд швидко. Мабуть, ще й тому, що він пізно прийшов.

Повернувшись додому, принц пройшов у свої покої і, трохи відпочивши, піднявся і написав ранкового листа дочці міністра.

«Судячи з його вигляду, він задоволений, — перешіптувалися служниці, підштовхуючи одна одну ліктями. — Бідна Нака-но кімі! Хоча принц і міг би однаково любити їх обох, проте їй буде надзвичайно важко змагатися із суперницею, за якою стоїть впливова родина». Оскільки всі вони давно і вірно служили Нака-но кімі, то не могли залишатися байдужими до її становища.

Принц хотів дочекатися відповіді Шостої дочки міністра у своїх покоях, але, відчуваючи, якою тяжкою була для Нака-но кімі минула ніч, поспішив заглянути до західного флігеля. Коли він, посвіжілий після сну, зайшов до Нака-но кімі, вона лежала, але, побачивши його, підвелася. Її почервонілі від сліз повіки надавали обличчю особливо зворушливого виразу, і принц, що не відводив від неї погляду, відчув, як сльози підступили до його очей. Зніяковівши, вона відвернулася, і на її одяг хвилею впало рідкісної краси волосся.

Щоб приховати свою розгубленість, принц заговорив на буденні теми: «З чим же пов’язана ваша постійна недуга? — заклопотано спитав він. — Ви казали, що тому причиною спека, і всі ми з нетерпінням чекали, коли вона нарешті спаде. Але настала осінь, а вам не стало краще. Я просто не знаю, що ще зробити. Молитви вам не допомагають, але припиняти їх також не можна. Було б добре знайти монаха, який усе-таки міг би зарадити біді! Всі хвалять одного настоятеля, може, варто запросити його, щоб він молився вночі у ваших покоях?»

Нака-но кімі не сподобалася надмірна красномовність принца у розмові на таку чутливу тему, але вона не могла не відповісти: «І раніше таке зі мною бувало, але само собою з часом проходило. Видно, я просто не така, як інші жінки».

«Яка ж ви легковажна!» — посміхаючись, дорікнув їй принц. «У цілому світі немає жінки, яка могла б з нею зрівнятися!» — подумав він, водночас відчуваючи, що йому хочеться якомога швидше зустрітися і з тією, іншою...

На перший погляд його почуття до Нака-но кімі, схоже, не змінилося, бо він, поки був з нею поряд, знову і знову клявся їй у вірності не тільки у цьому, але і в майбутньому житті. «Напевне, я недовго житиму, — думала вона, — але, гадаю, за той відміряний мені долею час, він ще покаже свою жорстокосердість, та, сподіваюсь, хоч не зруйнує нашого подружжя. Хоч-не-хоч мені все-таки доведеться покладатися на нього, не зважаючи на свій гіркий досвід...»

Нака-но кімі старалася вгамувати сльози, але сьогодні їй це не вдалося. Досі вона вміло прикидалася спокійною, щоб не відкрити принцові свого сердечного болю, але за останні дні стільки похмурих думок наринуло на неї, що вона, нездатна приховати їх, розплакалася. Сльози нестримним потоком текли по обличчю, і, неспроможна зупинити їх, вона поспішно відвернулася. Принц обійняв її і притягнув до себе.

«Я завжди думав, що ви вірите моїм словам, — сказав він, витираючи її сльози власним рукавом, — а виявляється, ви відцуралися від мене. Невже ви змінилися за одну-єдину ніч?»

«А я от підозрюю, що за цю ніч змінилися саме ви і ваші почуття», — відповіла вона, ледь-ледь усміхнувшись.

«Але ж ви говорите, як мала дитина. Насправді моя совість зовсім чиста, бо мені нема чого від вас приховувати. А якби я виправдовувався, ви відразу про все здогадалися б. Схоже, що ви зовсім не уявляєте собі, у чому полягає подружнє життя. Це, звичайно, дуже зворушливо, але все-таки неприємно. Спробуйте поставити себе на моє місце. Я перебуваю у становищі, коли не в змозі поводитися так, як велить моє серце. Зачекайте, поки збудуться мої надії, і тоді я зумію показати, як глибоко я вас люблю. А втім, не варто говорити про це передчасно. Поживемо — побачимо...» — сказав він саме тоді, коли повернувся гонець від Шостої дочки міністра і будучи напідпитку, він, обвішаний розкішними шовками, немов морськими водоростями, зрізаними рукою рибачки, попрямував не роздумуючи до західного флігеля.

Побачивши його, служниці відразу здогадалися, звідки він прийшов. «І коли це пан встиг написати листа?» — занепокоїлися вони. Принц не збирався нічого приховувати від Нака-но кімі, однак несподівана поява гінця збила його з пантелику, бо він не хотів, щоб усе відкрилося так раптово. Але не було іншої ради, і принц велів служниці принести листа. Помітивши, що листа написала мачуха{233} Шостої дочки міністра, він полегшено зітхнув і відклав його убік. Читати такого листа, навіть написаного рукою посередника, перед очима Нака-но кімі було не зовсім зручно.

«Я не хотіла втручатися, але, попри моє прохання, вона не змогла написати...

Ніяк не збагну ,

Чому вранці головку

Похилила «дівоча квітка{234}»?

Невже важким тягарем

Роса лягла на неї?» —

йшлося у листі, написаному вишуканим почерком принцеси Оціба.

«Як набридли мені ці докори! Я б хотів жити спокійно удвох з вами, та от раптом мушу...» — поскаржився принц. Якби йшлося про простих людей, які вважають похвальним жити тільки з однією жінкою, нарікання першої дружини зазвичай викликають співчуття. А от у випадку принца Ніоу все виглядало набагато складніше. Від самого початку було зрозуміло, що принц не обмежиться однією дружиною. Крім того, на нього покладалися надії, що він стане принцом-спадкоємцем, тож ніхто не посміє його засуджувати, хоч би скільки дружин він мав. Тому становище Нака-но кімі ні у кого не викликало співчуття, ба більше, її вважали щасливицею, якій багато хто заздрив, бачачи, як про неї дбають у будинку принца. Сама ж вона так мучилася головно тому, що була надто впевнена у почуттях чоловіка і ніяк не очікувала несподіваної біди. Раніше, читаючи старовинні повісті або слухаючи розповіді про людські долі, Нака-но кімі завжди дивувалася, чому у таких випадках жінки зазвичай занепадають духом? Та от тепер вона на власному досвіді відчула, яка тяжка доля у покинутої дружини.

Щоправда, принц був сьогодні з нею лагіднішим, ніж звичайно. «Недобре, що ви відмовляєтеся від їжі», — дорікнув він їй і, звелівши принести найвишуканіші ласощі, приготовлені по-особливому, умовляв Нака-но кімі з’їсти хоч шматочок, але вона навіть не торкнулася їх. «О, як же мені вас жаль!» — зітхнув принц. Коли ж настали сутінки, він перейшов у головний будинок. Дув прохолодний вітерець, і небо було таким прекрасним, яким воно буває тільки у цю пору року, а тому принц, зроду чутливий