Читати книгу - "Нарцис і Ґольдмунд, Герман Гессе"

щоб ти побачив, чи варто було звільняти мене від шибениці.

– Я дуже радий цьому, – відповів Нарцис, промовляючи свої слова ще точніше й чіткіше, ніж зазвичай. – Ти можеш будь-коли розпочинати облаштовувати собі майстерню, я негайно дам розпорядження ковалеві й теслі бути до твоїх послуг. Поки що користуйся робочим матеріалом, який можна дістати на місці. Що необхідно замовити деінде, через візників, на це склади список. А тепер послухай, що я думаю про тебе і твої наміри. Ти маєш дати мені трохи часу, щоб висловитися: я вчений і хотів би спробувати, викласти тобі це зі своєї точки зору, іншої мови у мене немає. Отже, довірся мені ще раз, так як ти терпляче робив це колись.

– Я намагатимуся. Кажи вже.

– Пригадуєш, як я ще в наші шкільні роки іноді казав тобі, що вважаю тебе митцем? Тоді мені здавалося, що з тебе міг би вийти поет; у читанні й письмі ти проявляв певне несприйняття понять і абстракцій, зате особливо любив у мові слова і звуки, наділені чуттєво-поетичними властивостями, тобто слова, за допомогою яких можна було собі щось уявити.

Ґольдмунд перебив:

– Вибач, але ці поняття й абстракції, яким ти віддаєш перевагу, хіба вони теж не уявлення й образи? Невже ти дійсно любиш і використовуєш для мислення слова, за якими нічого не можна собі уявити? Хіба ж можна мислити, нічого собі при цьому не уявляючи?

– Добре, що ти питаєш! Але звісно, що можна мислити без уявлень! Мислення не має з уявленнями нічого спільного. Воно відбувається не в образах, а в поняттях і формулах. Саме там, де закінчуються образи, починається філософія. І саме про це ми колись так часто сперечалися в юності: для тебе світ складався з образів, для мене – з понять. Я постійно казав тобі, що в мислителі ти не годишся, як і казав, що це – не недолік, тому що ти володієш світом образів. Ось дивись, я поясню. Якби ти тоді, замість того щоб піти у світ, став мислителем, то міг би наробити біди. Ти точно став би містиком. А містики, коротко і трохи грубо кажучи, – це ті мислителі, які не можуть позбутися уявлень, тобто взагалі не мислителі. Вони – приховані митці: поети без віршів, художники без пензлів, музиканти без звуків. Серед них є надзвичайно обдаровані і шляхетні голови, але вони всі без винятку нещасні люди. І ти міг би стати таким. Натомість ти, слава богу, став митцем і опанував світ образів, де ти можеш бути творцем і господарем, замість того щоб залишатися нікчемним мислителем.

– Боюся, – зауважив Ґольдмунд, – мені ніколи не вдасться осягнути твій світ думок, де мислять без уявлень.

– Та ні, ти, навпаки, відразу все зрозумієш. Послухай: мислитель намагається пізнати і показати сутність світу за допомогою логіки. Він знає, що наш розум і його інструмент логіка – недосконалі, – так само як розумний художник знає, що його пензель або різець ніколи не зможе досконало передати сяючу суть янгола чи святого. Проте обидва, як мислитель, так і художник, намагаються це робити, кожен по-своєму. Вони не можуть і не сміють інакше. Адже, прагнучи реалізувати себе з даними природою здібностями, людина робить найбільше, що може, і єдине, що має сенс. Тому раніше я так часто казав тобі: не намагайся наслідувати мислителя або аскета, будь собою, прагни реалізувати самого себе!

– Я тебе більш-менш розумію. Але що, власне, означає «реалізувати себе»?

– Це філософське поняття, я не можу це висловити інакше. Для нас, послідовників Аристотеля і святого Томи, найвищим з усіх понять є досконале буття. Досконале буття – це Бог. Усе інше, що існує, є половинчастим, частковим, змінним, змішаним, складається з можливостей. Але Бог не змішаний, він один, він не має можливостей, будучи повною реальністю. А ми минущі, ми змінні, ми є можливостями, для нас немає досконалості, немає довершеного буття. Але там, де ми переходимо від здатності до справи, від можливості до здійснення, ми беремо участь у справжньому бутті, на одну йоту уподібнюючись досконалому і божественному. Це й означає: реалізуватися. Ти мав би знати цей процес з власного досвіду. Адже ти художник і зробив кілька фігур. Якщо тільки одна така скульптура тобі дійсно вдалася, якщо ти звільнив зображення якоїсь людини від випадковостей і надав їй справжньої форми – тоді ти, як художник, реалізував образ цієї людини.

– Я зрозумів.

– Ти бачиш мене, друже Ґольдмунд, в такому місці і на такій посаді, де моїй натурі певною мірою легко вдається реалізуватися. Я живу в громаді й в традиції, які мені відповідають і допомагають. Монастир – це не рай, тут повно недосконалості, та, попри це, пристойне монастирське життя для людей мого складу незрівнянно більше сприяє реалізації, ніж життя мирське. Я не хочу говорити про мораль, але навіть суто практично чисте мислення, вправлятися у якому і вчити якому є моїм завданням, вимагає певної захищеності від світу. Так що тут, у нашій обителі, мені було набагато легше реалізуватися, ніж тобі там. Те, що ти, всупереч усьому, знайшов шлях і став художником, мене дуже захоплює. Адже тобі було значно важче.

Ґольдмунд зніяковіло почервонів від похвали, та й від радості. Щоб відволіктися, він перебив друга:

– Більшість з того, що ти хотів мені сказати, я зрозумів. Але одного я все ще ніяк не можу втямити: те, що ти називаєш «чистим мисленням», тобто твоє так зване мислення без образів і оперування словами, за якими нічого не можна уявити.

– Ось спробуй зрозуміти це на прикладі. Візьмемо математику! Які уявлення містять числа? Або знаки плюс і мінус? Які образи приховує знак рівності? Жодних! Коли ти вирішуєш арифметичну або алгебраїчну задачу, тобі не допоможе ніяке уявлення, а ти просто виконуєш за допомогою вивчених форм мислення формальне завдання.

– Гаразд, Нарцисе. Якщо ти напишеш мені ряд чисел і знаків, то я без жодних уявлень зможу опрацювати їх і вирішити задачу, керуючись плюсом і мінусом, квадратами, дужками і так далі. Тобто я міг це колись, зараз я вже навряд чи зміг би. Але я не можу собі уявити, що вирішення таких формальних завдань має якесь інше значення, крім вправ на розуміння для учнів. Навчитися рахувати – це, звісно, дуже добре. Але, як на мене, то безглуздо і несерйозно людині все життя просидіти над такими завданнями, постійно списуючи папір рядами чисел.

– Ти помиляєшся, Ґольдмунде. Ти вважаєш, що цей чарівний рахівник весь час вирішує нові шкільні завдання, які йому задає вчитель. Але ж він і сам може