Читати книгу - "Щоденник (збірник загонів з 80-х по 2025) 2, Мілена Христич"

Наташа завжди розумно міркувала та приймала правильні рішення.

У них з Наташею була гра. Придумала її  Христя. Вони грали в неї протягом кілька років. Вони уявляли, що вони сестри.

Вони так і домовлялися: як будемо йти зі школии, давай уявляти, що ми рідні сестри і в нас одні батьки. Хоча  у Наташі була класна мама і її власна старша сестра. Але гра їм обидвом подобалась.

Вони йшли зі школи разом, хоча йти потрібно було у різні боки. Наташа жила на 7 Заріному , а сама Христя – на Десантній через дорогу.  Але забачивши когось, чи раптом хтось повз них проходив, вони  підвищували голос і починали удавано сваритися, щоб привабити до себе увагу і при цьому говорили щось на кшталт: А я мамі розкажу і вона тебе накаже.

Або ж одного разу вони з класом прийшли на урок музики. У музичний кабінет. Він був поруч із актовим залом.

Вчителька музики була невелика на зріст,щоб не сказати з горіха зерня. Вона попросила Наташу зі зростом топ моделі чи то витерти пил чи ще щось, але потрібно було вимити губку у відрі з водою . от вчителька стоїть та задерши голову, ми були мабуть у класі шостому чи п*ятому, пояснює Наташі, що їй треба зробити. Треба було бачити скептичний вираз обличчя самої Наташі. Христя , що сиділа за своєю партою ледь не впала зі сміху.

Але усе таки одного разу вони побилися саме з Наташею.

Христя була не те, щоб дуже спокійна , мабуть, ні, бо могла щось утнути. Але й не була конфліктна. Треба сказати, що взагалі не любила конфліктів і могла скоріше припинити розмову взагалі, але не доводити до сутички.

Але на цей раз щось явно пішло не так .  Христя витирала дошку . Ретельно, вимивши ганчірку, витирала дошку. Потім знову йшла мити ганчірку, бо дошки у них в класах були величезні.

Христя, мабуть , захопилась. А Наташа, можливо, просто скучила за дружнім спілкуванням. Але вона підійшла та стала ні сіло ні впало малювати на тільки що ретельно вимитій дошці. Спочатку Христя терпляче витерла декілька малюнків, але  Наташу це не зупинило. З веселою довірливою усмішкою Наташа малювала знову й знову. І тоді у голові Христі щось переключилося. 

Вона спочатку відштовхнула Наташу, але та теж не дала себе ображати. Короче, почали дівчата з пари стусанів, а через мить на них уже була спрямована увага усього класу , дівчат, хлопців, що з криками: о, давайте…вже коментували бійку дівчат біля дошки.

Це тривало мабуть, поки дзвінок не задзвонив.

Через багато років сама Христя дивуватиметься з тієї бійки, але ж Наташа була доволі флегматична дівчина і сама Христя теж. Але що було те було. Слід сказати, що хлопці на той раз все таки трохи розчарувались.  А Христя з  Наташею потім все одно помирились.

Одного разу Христі подарували справжнього хом*яка. Він жив у відрі. Їв зерно та фрукти . був пухнастий та милий, як положено було хом*яку. Христя назвала її Піпа, бо думала , що то була дівчинка.

А як прийшла до школи. То похвалилася перед Наташею, що має тепер хом*яка. Після уроків Наташа безапеляційно підійшла до Христі та сказала, що піде до неї додому дивитись хом*яка. Христя здивувалась, бо  однокласниці до неї додому ще не ходили, але зраділа.

Разом з Наташею вони так і прийшли додому до Христі. Христя зняла сандалі та пішла собі пити воду. Наташа стояла біля дверей, насупившись та все здавалось чогось чекала. Але потім усе таки спитала: А хом*як де?

Христя про хом*яка згадала та пішла за відром.  Наташа у нього зазирнула та розплилася у посмішці.  Попросила дозволу пограти з хом*якомм та якийсь час валялася на двоспальному ліжку , перекидаючи хом*яка з долоні на долоні і щось до нього лепечучи.

Христя стояла та дивилася, як Наташа грає з її хом8яком, а потім усе таки приревнувала і хом*яка у Наташі відібрала.

Любка та їх посиденьки у дворі на гойдалці

І треба ж такому трапитися. Що з іншою однокласницею- Любою -  Христя теж жила на різних вулицях. До дому самої Люби було рукою подати, його навіть було видно зі шкільного двору. Цей двір, як би це сказати, був з усіх боків оточений будинками і від цього складалося враження якогось затишку. 

Іноді Люба говорила: Ходімо у мій двір.

Вони приходили та сідали на гойдалку або такий невеликий дитячий будиночок. Усередині таких будиночків були лавочки і дуже зручно було сидіти і теревенити . вони могли так сидіти у тому будиночку годину чи дві, потім мама Стефанія питала у Христі, де вона була.

Але Христя про будиночок чомусь ніколи не розповідала.

Але ще через один будинок жили знайомі мами Стефанії та тата.  Вони ходили іноді до них в гості. У ті часи це називалося дружити домами.

У них був син на рік чи пару років молодший . Христі подобалось ходити до них, бо у С.  були класні іграшки. Різні конструктори.

Проектор для перегляду діафільмів. Мама С. іноді ставила їм ці діафільми, коли у них в гостях збиралося декілька дітей.

Але найбільше самій Христі подобався справжній гоночний трек. Звичайно, він був іграшковий. Але конструкція була вражаючих розмірів. Цей трек потрібно було зібрати. Потім вони брали маленькі іграшкові різнокольорові мотоцикли та пускали зверху цим треком. Який мотоцикл спустився перший, відповідно, той вигравав.

Вони з С. завжди доволі весело проводили час.

Але одного разу вони вийшли у двір. Їх сразу зібралася ціла ватага. Вони вирішили піти на котлован. Котлован був виритий позаду їх багатоповерхівки.

Котлован углиб був метрів двадцять. Іноді він наповнювався водою. Але в той раз стояв порожній, мабуть якісь грунтові води то підходили то відходили. Взагалі, через багато років Христя зрозуміє, наскільки це було небезпечно і моторошно , морозом трохи сипане поза спиною але тоді , як були малими , вони про таке не думали.

Прийшли вони до того котлована. Навколо нього звичайно було справжнє глинисте розскисше болото. Але на той раз їх це не зупинило.  Діти попхались у те болото, щоб позаглядати у котлован.