Читати книгу - "Коли ти поруч , Кері Ло"

72
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 100
Перейти на сторінку:

Настає коротка пауза.

— Відчувала, — нарешті відповідає мама.

Я завмираю, не очікуючи такої відповіді.

— Але ж ти не винна, що він загинув…

— Так, не винна. Але провину все одно відчувала. Та й зараз іноді відчуваю.

— Чому?

— Не знаю… Просто часом думаю, що могла б знайти чоловіка, який би замінив тобі батька. Щоб ти знала, що таке батьківська любов. Але після твого тата я не змогла нікого підпустити до себе.

Я шокована її словами. Завмираю, переварюючи почуте. Якщо мама, не мала вибору і все одно відчувала провину… То що буде зі мною? Мене ця провина точно зжере. Бо я свідомо вирішила позбавити свою дитину батька.

— Доню… — лагідно озивається мама. — До чого ці питання? Ти сумніваєшся у своєму рішенні?

— Угу, — тихо мугичу, не довіряючи власному голосу.

Мама зітхає.

— Я жодного разу тобі цього не говорила, бо не хотіла втручатися. Але, доню, я вважаю, що ти маєш йому розповісти.

Я міцніше стискаю телефон.

— Знаю, що ти боїшся, — продовжує вона. — Але ти повинна зробити це заради своєї дитини. Перетерпіти образу, навіть якщо він відмовиться від неї. Тоді ти знатимеш, що зробила все, що могла. А якщо він захоче брати участь у вихованні доньки… Тобі ж не обов’язково бути з ним. Ви можете просто разом виховувати дитину.

Я мовчу.

— Подумай про це, добре?

— Угу, — знову тільки мугичу у відповідь.

— Котенятко, — ніжно каже мама, — дзвони, якщо захочеш поговорити.

Завершуючи дзвінок, я довго сиджу, стискаючи телефон у руках, відчуваючи, як десь всередині наростає тривога. Мамині слова засіли в голові й не дають спокою. Вона має рацію, і я це знаю. Але думка про зустріч із Тимофієм… про його можливу реакцію… про те, що він може відмовитися від доньки або, навпаки, захотіти брати участь у її житті…

Все це мене лякає.

Я підводжуся з дивана й починаю безцільно ходити по квартирі. Відчуваю, як груди стискає хвиля емоцій, які я намагалася заглушити всі ці місяці. Я зупиняюся перед дзеркалом у спальні й дивлюся на своє відображення. Живіт уже виразно округлився, і його неможливо приховати. Я проводжу рукою по ньому, відчуваючи легкі поштовхи зсередини.

З роздумів мене вириває дзвінок у двері. На годиннику десята вечора. Я поняття не маю, хто міг прийти так пізно. Усередині раптово наростає тривога, серце починає калатати.

Йду до дверей і, навіть не глянувши у вічко, відчиняю їх. Одразу ж шкодую про це.

Хвиля емоцій накриває мене з головою. У грудях все стискається, дихання збивається. В голові паморочиться, перед очима з’являються темні плями. Я мимоволі хапаюся за дверну раму, пальці тремтять.

 

1 ... 72 73 74 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли ти поруч , Кері Ло», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли ти поруч , Кері Ло"