Читати книгу - "За лаштунками в музеї"

на тому, що читає поезію. «Направ мене, о поспіши ж бо знов, надійде смерть, не випустить з оков»[2]. Мерзлі поля внизу заливала місячна блакить. В Едмунда була лише мить на те, щоб відзначити, який світ красивий, а потім він врізався у крони засніжених ялин і повалився у глибокий холодний замет.

Йому здалося, наче він проспав під холодною білою ковдрою багато годин, хоча насправді зомлів лише на кілька секунд. Розплющивши очі, він виявив, що над ним стоять двоє хлопчаків і старий. У старого була рушниця, яку він і скерував Едмундові в голову, а у хлопчаків були кийки. Едмунд заплющив очі, очікуючи на постріл, але коли прийшов до тями знову, то його кудись несли, загорнувши в кокон парашутного шовку. Старий не змовкаючи теревенив німецькою, й Едмунд пожалкував, що його не розуміє. Болю не було; більшість його крові вже виплюснулася з рани на руці, і тепер він тільки відзначав дивний спокій усередині й чудернацьку тишу: над головою чомусь уже не шумів, як велетенська вогненна птиця, підбитий літак. «Д-Дог» упав за два поля звідти із колосальним гуркотом і тріском, тільки Едмунд цього не почув і тепер вдивлявся у нічне небо, розстелене над ним, як астрономічна мапа. А потім небо поволі затягла хвиля темряви, ніби хтось згорнув мапу.

Дорін О’Догерті дізналася про смерть сержанта Едді Доннера аж за шість тижнів, коли спробувала передати йому повідомлення через начальника бази. Тієї ночі вона плакала, доки не заснула. Начальник бази так делікатно й обережно сповістив їй, що весь екіпаж втрачено (хоча Морріс Дайті насправді зацілів і провів решту війни в таборі для військовополонених, зараз уже вийшов на пенсію і чимало часу копирсається у землі), що їй на якусь мить навіть захотілося йому звіритися. Тільки що ж він удіє? Дорін була з Едмундом тільки двічі й насправді навіть не пам’ятала, як він виглядає, не рахуючи того, що пам’ятали всі — біляві кучері, блакитні очі. Зате вона пам’ятала, як сильно він її обіймав і як пахла його м’яка шкіра — дивним поєднанням карболки, тютюну й зелені. Це справді жахливо, що той, у кому було стільки життя, зараз мертвий, а ще жахливіше, що вона носить його дитину. Вона заплакала ще сильніше, так їй було себе шкода. Коли дитина народилася, Дорін О’Догерті віддала її на усиновлення, а сама переїхала в Лідс і вийшла заміж за робітника муніципалітету на ім’я Реґ Колльєр — і виявила, що більше не зможе завагітніти.

Коли жінка з агентства з усиновлення прийшла до дому матері і дитини в Йорку забирати дитя Дорін, та заспокоювала себе тим, що так доньці буде краще. А вона народить іще дітей, які заповнять пустку в душі, що лишилася після прощання із крихіткою. Жінка з агенції посміхнулася, забираючи маля у Дорін, і сказала:

— Яке янголятко.

Розділ десятий

1966. Весільні дзвони

— Крамничка!

Банті у нас — жінка-пакет. На ній навішано стільки фірмових паперових пакетів, що вона не бачить, куди йде, і провалюється в магазин, перевернувши стенд зі слуховими апаратами, а тоді вдячно зітхає, вмощується у найближчий інвалідний візок і скидає черевики.

— Там просто бійня, — сповіщає вона.

Тут також буде бійня, якщо Джордж довідається, скільки грошей вона витратила.

— Що за фігню ти накупила? — питає він, коли вона витягує з пакета капелюшок і начіпляє собі на голову.

Капелюшок сатиновий, кольору зеленого горошку, і виглядає як барабан. Джордж у жаху втуплюється у обновку.

— Чого ти це купила?

— Тобі не подобається? — питає Банті, нахиляючи голову, як робив колись Папужка. Тон у неї такий, ніби їй анітрохи не цікава Джоржева думка. Вона витягає звідкись ще й пару черевичків. — Правда ж, гарні?

Черевички вузесенькі, на шпильках, такого самого зеленого відтінку, як і капелюшок. З першого погляду ясно: це черевички з тих, які надягають раз у житті, аби більше ніколи не носити. Вона запихає ногу в новий черевичок із непохитною рішучістю негарної сестри Попелюшки.

— Можеш пальці відрізати, — пропоную я.

Кількість пакетів у Банті в ногах вказує, що вона, схоже, накупила одягу ще й для тієї частини тіла, що лежить між полюсами капелюшка і черевиків. Вона вступає у двобій із найбільшим пакетом від «Лік енд Торс».

— І... — каже Банті, як помічник фокусника, — та-да!

Вона витягає сукню і плащ із цупкого штучного шанжану трішечки темнішого відтінку горохового супу.

— Навіщо? — зболено питає Джордж.

— Для весілля, звісно, — Банті прикладає сукню до тіла, не підводячись, як інвалідка. І повертається до мене. — А ти що думаєш?

Я зітхаю й кажу із легкою заздрістю, ніби все життя про таку сукню мріяла:

— Дуже гарно.

(Зі шкільного табеля Рубі Леннокс за літній семестр 1966 року: «У Рубі є акторський хист... Рубі — зірка шкільної постановки»).

— Для весілля? — отепер Джордж остаточно розгубився. — Чийого?

— Звісно, Тедового. Теда із Сандрою.

— Теда?

— Так, Теда, брата мого, — пояснює вона, бо Джордж і далі розгублено витріщається на неї. — У Теда і Сандри весілля в суботу. Тільки не кажи, що забув.

— Цієї суботи? — здається, Джорджа побив грець. Він пирхає і затинається: — Але ж... не можуть вони побратися цієї суботи, тоді ж фінал Чемпіонату світу!

— І?

Банті вкладає в одним-один склад усю зневагу, байдужість і небажання розуміти, накопичені за двадцять років невдалого шлюбу. Навіть носія китайської приголомшив би арсенал інтонацій Банті.

От і Джордж приголомшений.

— І? — повторює він, витріщившись на дружину, ніби вона ще одну голову відростила. — І?

Так може тривати вічність. Я ґречно покашлюю.

— Застудилася? — обвинувачувально питає Банті.

— Ні, просто мушу повертатися до школи...

Зараз понеділок, Дженіс Поттер переконала мене в обід вийти з нею зі школи (зі школи випускають тільки парами, і ви мусите будь-що-будь триматися разом на випадок, якщо вас зґвалтують, пограбують чи викрадуть). Вона пішла в музейний сад, щоб покурити й полизатися зі своїм хлопцем, а я, покинута при воротях напризволяще, повернулася у Крамничку.

Аж раптом Банті жбурляє на підлогу всі свої сумки, підхоплюється з візка, ніби героїня лурдського чуда, наказує мені «наглянути за Крамничкою» й тягне нещасного Джорджа за собою — хай, мовляв, поможе «вибрати» весільний подарунок Тедові й Сандрі (себто за нього заплатить).