Читати книгу - "Війни Міллігана"

кілька миль він зупинився подумати. Щось усе це не сходилося. І тут до нього дійшло: Біллі щойно його кинув!

Кол зателефонував у поліцейський відділок Беллінгема й повідомив детективу Зібеллу місцеперебування Біллі та дещо з того, що трапилося з ними в дорозі. Він кілька разів повторив слова Біллі про наркоторговців і зустріч з громадським захисником з Огайо тут, у Кі-Біскейн.

— Ну, тепер все сходиться, — підсумував Зібелл. — У нього такий стиль — він краде особистості інших людей, краде їхні документи.

Кол згадав про дробовик і алігаторів.

— Будьте уважний, — продовжував Зібелл. — Якщо його схоплять — він може звинуватити вас у чомусь.

Цього Колу вистачило. Він рушив у дорогу та не спинявся аж до самого Джексонвілля. Там він переночував, а наступного ранку проїхав 800 миль[56] за десять годин — до Детройта. Його не залишала думка, що якби Біллі не був психічнохворим, йому б хотілося пізнати його ближче.

Більше Тім Кол і Біллі Мілліган ніколи не бачилися.

(8)

Відчиняючи двері своєї кімнати в готелі, Ренді Дана почув, як задзвонив телефон. Він кинув сумку й схопив слухавку.

— Це я, — мовив голос. Він одразу впізнав Біллі.

— Як ти? Це ж треба — такий збіг! Я щойно зайшов у кімнату. Ти звідки дзвониш?

— З холу готелю. Я внизу.

— Ти де?! — Ренді сів на ліжко.

— Я тут, унизу. Можна я до тебе піднімуся?

— Ні! Тобі не можна до мене заходити! Ні! Стій там — я за хвилину прийду!

— Добре, — погодився Біллі. — Тільки не дзвони в поліцію.-

— Я й не збираюся дзвонити в поліцію.

Він поклав слухавку, дістав із сумки пляшку з рештками віскі й допив його одним великим ковтком. Як працівник суду, він був зобов’язаний повідомити про Біллі в поліцію. Але він надто добре знав, чому Біллі втік з лікарні. Він зателефонував судді Мартіну, але йому відповіли, що судді немає і години три не буде.

Зрештою він зібрав усю сміливість і рушив униз у вестибюль. Коли двері ліфта відчинилися, він побачив, що в холі й біля басейну повно вишукано одягнених учасників конференції. З іншого боку басейну він побачив Біллі — той сидів у барі ресторану. Він мав дуже неохайний вигляд: джинси з відрізаними холошами, майка, сорочка, темні окуляри і панама.

Дана ще ніколи не був на таких заходах. Тут було повно суддів — федеральних і з різних штатів, — адвокатів, директорів ФБР, професорів юриспруденції та суддів Верховного суду. Його сюди запросили, бо нещодавно він обійняв посаду голови одного з комітетів захисту — комітету громадських захисників у Американській адвокатській асоціації. На цій конференції він мав представити інформаційну програму. Особливо престижним вважалося виступати з промовою у секції кримінального права.

Він весь спітнів, а в роті пересохло. Що ж тепер робити? І що Біллі хотів робити? Він сів біля нього і замовив випити.

— У тебе неохайний вигляд, Біллі.

— Я біг сюди майже всю дорогу.

Дана не встиг нічого відповісти, як до них підійшли двоє чоловіків у піджаках.

— Мілліган? — запитав один з них.

— Ми з ФБР, — показав значок інший.

— Господи, — шоковано видихнув Дана.

Вони миттю закували Біллі в кайданки й повели геть.

— Зачекайте! — оговтався Дана. — Куди ви його ведете?

— Сер, ви хто? — спитав один з агентів.

До Дани дійшло, що вони прийняли його за випадкового знайомого, з яким Біллі розмовляв у барі.

— Мене звати Рендалл Дана.

— Встаньте. Руки на стійку.

— Що? Чому?

Агент промацав його одяг.

— Хлопці, я його адвокат, — повернувся Дана.

— Містере, будь ласка, тримайте руки на стійці.

— Я громадський захисник з Огайо.

— У вас є документи? — спантеличено спитав один з агентів.

Ренді показав своє посвідчення — руки трусилися так, що він випустив гаманець, і той упав на підлогу.

— Я громадський захисник з Огайо та адвокат містера Міллігана.

— Тоді повідомляю вам, що Мілліган іде з нами. Згідно з нашими даними, він украй небезпечна особа.

Дана помітив, як обличчя Біллі змінилося. Очі засвітилися страхом — значить, він перемикається. Дана побіг за агентами, які вели Біллі до паркінгу. Там стояли ще два авто ФБР, з яких вибігли агенти, щоб загородити дорогу Ренді.

— Біллі, нічого не кажи! Не кажи жодного клятого слова!!! Не кажи їм нічого!

Кілька учасників конференції повернулися на шум. Багато хто вибіг з готелю, щоб подивитися, що відбувається.

— Не кажи нічого без свого адвоката!

— Що відбувається? Чому ви заарештовуєте цього чоловіка?

— У вас є ордер?

— Він — адвокат цього чоловіка, у нього є право говорити з клієнтом.

Кілька агентів щитом стали навколо Міллігана.

— Він — наш арештований. Не втручайтеся в арешт.

— Біллі, нічого їм не кажи, — повторював Дана. — Ми сьогодні внесемо заставу!

— Мабуть, що ні, — сказав один з агентів. — У нас ордер на арешт втікача. Приїздіть завтра вранці і поговоріть з суддею.

На цьому агенти розсілися по трьох машинах і поїхали геть.

Ренді, намагаючись не дивитися в очі всім цим адвокатам і суддям, пройшов через холл і піднявся назад до себе. У кімнаті він налив собі ще випити і сів до телефону.

(9)

Один з агентів перевірив гаманець Біллі і знайшов підробний паспорт.

— Це що, одне з твоїх альтер-его? Професор Крістофер Юджин Карр?

томмі дивився просто перед собою.

— У тебе ж є і інший адвокат, чи не так? Ґері Швейкарт? — спитав інший.

— Ага.

— А що він робить на Ямайці?

аллен і гадки не мав, що Ґері поїхав на Ямайку, тож просто знизав плечима.

— Мені нічого сказати.

— Що у вас там відбувається? — знов запитав агент. — Я маю знати.

— Чому Колумбус так прагне тебе впіймати? — додав перший. — Ти що, справді лише втік з божевільні? І все?

— Ми чули, що ти член групи, яка перехоплює літаки з контрабандою наркотиків з Куби. Цей адвокат захищає тебе в цій справі?

— Я нічого не казатиму без своїх адвокатів.

На цьому вони припинили допит і відвезли його у Федеральний виправний заклад у Маямі, де лишили на ніч — до слухання у Федеральному магістратському суді щодо екстрадиції.

Суддя звинуватила його у втечі з метою уникнути ув’язнення та втечі з метою уникнути правосуддя й призначила слухання на 1 грудня 1986 року. Його відправили в Регіональний виправний заклад Маямі без можливості внесення застави. Звідти передали в Окружну в’язницю Дейд, яка була й без того критично переповнена.

Коли Біллі заарештували, почався сплутаний час. Особливо беззахисними у в’язниці були діти. У нього вмить