Читати книгу - "День відбуття"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Євген схопив його за плече і добре струсонув.
— Чую, — сказав Сергій. — Я…
— Що, ти? Іди б-боротися! Воруши ногами! Серьога, це ж твоя п-першість! Для тебе тепер зняті всі питання. Іди, п-поламай його! Ну!
За столиком біля килима вже чулися незадоволені вигуки.
— Уже, вже! — Євген підняв руку на знак вибачення, ведучи Сергія на килим і гудячи йому просто у вухо: — Тільки обережно, дивись! Він лише в-виглядає як шмат м’яса, не нарвися. Темп йому відразу, темп, так як ти вмієш, — темп шалений! Він з-загнеться за чотири хвилини. Дихалка здасть, і він… Д-давай!
І його рука виштовхнула Сергія на центр килима. Сергій лише безпорадно озирнувся. Він не міг зараз боротися. Йому необхідний був час, хоч якийсь час, щоб оговтатися. Але сподівань на це бути не могло. Львів’янин підійшов до нього і недбало мацнув за пальці. Зараз буде сигнал про початок двобою. Сергій глянув на трибуну. Тепер він навіть не міг знайти її. А може, примарилося?! О, ні, такого не буває… Все. Зараз його розбиратимуть на шматки просто на її очах.
Це був не двобій, а якесь відчайдушне пручання. Напевно, від несподіванки публіка просто заклякла на своїх місцях. Їм, без сумніву, імпонувала манера Сергія вести двобій. Він починав його у шаленому темпі, налітаючи на суперника з усіх боків. Звичайно, від цього страждало технічне виконання прийомів, але цей божевільний темп, який він витримував від початку до кінця двобою, виводив суперників із рівноваги, примушував помилятися, а декого взагалі повністю збивав з пантелику. Така запальна емоційна манера боротьби викликала симпатії всіх без винятку.
Зараз же відбувалося щось незрозуміле. Ніхто нічого не міг второпати. Те, що робив Сергій, не піддавалося поясненню. Він тупо бездарно захищався, намагаючись взагалі уникнути сутички. Найпершим здивувався його суперник, який чекав шаленого натиску від перших секунд, тому і зайняв відверту оборону. Нічого не сталося. Сергій просто стояв на місці, і львів’янину довелося самому йти на нього і атакувати. Але й увімкнувши потужність, кремезний львів’яка нічого не зрозумів. Його суперник лише пручався, застосовуючи в основному фізичну силу. Напевно, тому перша ж підсічка принесла йому дорогоцінні бали. І все-таки він боявся. Боявся налягти на Сергія «на повну», вважаючи, що такий пасивний початок — хитра тактика суперника і, розкрившись, можна по-справжньому наразитися на смерч його атак, який, він був упевнений, ось-ось повинен розпочатися. А тим часом, завалившись на килим, вони продовжували борсатись.
Сергій пручався відчайдушно, намагаючись якомога довше затягти в часі цю «лежачу» боротьбу, вбачаючи лише в ній свій порятунок, оскільки ноги його досі залишалися наче чужими. А львів’янин нарешті взявся за нього всерйоз. Спочатку Сергій ледве уникнув больового прийому, зумівши-таки видерти в нього свою руку. Але й лежачи, суперник був прудкішим, зумів миттєво скористатися його коротким запамороченням і перейшов на утримання. Сергію дивом вдалося вилізти з-під нього. Руки його затремтіли від напруги, легеням бракувало повітря. Євген, жестикулюючи руками, щось кричав зі свого місця. У залі стояв млявий свист.
Їх розвели. Боячись нової підсічки, Сергій знову кілька разів уник контакту, вийшовши за межі килима. Йому зробили зауваження за пасивну боротьбу, потім ще одне. Публіка розчаровано спостерігала нічим не пояснюваний безславний кінець одного зі своїх улюбленців. Напевно, не один з тих, хто сиділи на трибунах, подумав, що «червоний» вирішив «здати» двобій або ж його примусили до цього. Обуренню публіки не було меж.
А львів’янин нарешті наліг на суперника від душі. Здавалося, що лише тепер, під кінець двобою, він зрозумів, повірив, що Сергій не придурюється. Повіривши у близьку перемогу, «кремезний» пішов ва-банк, атакуючи надзвичайно жорстко та агресивно. І відразу ж вони знову завалилися на килим. Тепер перевага львів’янина ставала суттєвою, і ніщо вже не могло врятувати Сергія, тим більше що противник знову наліг на його руку. Зчепивши пальці у замку, Сергій намагався не віддати руку, але той тиснув не тільки м’язами, а й усією вагою свого тіла. Рука львів’янина просувалася все далі під лікоть Сергія, утворюючи важіль, який нарешті повинен був зламати його захист. Пальці Сергія почали сунутися, замок розтискався. М’язи, здавалося, зараз розірвуться. Чиста поразка була справою кількох секунд.
Бачачи, що врятувати руку не вдасться, Сергій відпустив її, одночасно відпихаючись ногами від килима і намагаючись якось викрутитися з-під цієї брили. Щось таки вдалося. Надто велике бажання заламати суперника зіграло з львів’янином лихий жарт. Докладаючи надто багато зусиль, він втратив рівновагу, коли Сергій віддав йому руку. Сергій вислизнув з-під нього, і вони закрутилися на килимі у божевільній круговерті. Побачивши таку раптову зміну, публіка навіть посхоплювалася з місць. Лише на якусь мить львів’яка відчув розгубленість. Сергій вчепився у його руку мертвою хваткою, налягаючи всім тілом, як і його суперник якусь мить до того. Той закрутився наче дзиґа, намагаючись звільнитися, але Сергій встигав за ним. Тепер уже не витримували м’язи та «замок» його суперника. Але й Сергій був виснажений. Йому не відвоювати втрачені бали! Пізно! Він зробив ще один відчайдушний ривок і, коли суперник доклав протидіюче зусилля, перескочив через нього, не відпускаючи його руки, перекинувся через голову, затягуючи за собою суперника і відтискаючи ногами його голову та грудну клітку. Тепер він розривав його «замок» обома руками та ще й ногами на додачу. Львів’янин навіть захрипів від натуги, але нічого зробити вже не міг. «Замок» його пальців розірвався, і публіка почула крик, що заглушав несамовите стукання долоні його вільної руки об килим, яким він оголошував свою поразку.
Сергій мало що усвідомлював, коли, хитаючись і хапаючи ротом повітря, стояв у своїй майже вивернутій червоній куртці з піднятою догори рукою поруч з рефері. Львів’янин стояв по інший бік, скривившись і тримаючись за лікоть пошкодженої руки. Нарешті їх відпустили, і Сергій побрів навмання до краю килима, проте зовсім не туди, де чекав його Євген. Він брів просто на отвір відчинених дверей. У скронях гупало, і все пливло перед очима.
Євген наздогнав його біля самих дверей, але стримати не міг. Так і вийшли вони на сходи, і лише тут тренер хапнув його за розхристану куртку, розвертаючи до себе:
— С-серьога, що за д-діла?! У тебе що, к-риша п-поїхала? Що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «День відбуття», після закриття браузера.