Читати книгу - "Гайді. Гайді. Пригоди тривають"

бабуся не мала бажання. Вона вирішила повернутися до Рагаца і вже звідтам час від часу підніматися на полонину.

Поки Вуй повернувся додому, з гірського пасовиська збіг Петрусь із отарою. Як тільки кози побачили Гайді, замекали й кинулися до дівчинки. За якусь мить і Клара в інвалідному візку разом з нею опинилася в самісінькій гущі отари. Кози штовхалися, відпихали одна одну, щоб дістатися до Гайді, а вона називала кожну й розповідала про неї подружці.

Отак за короткий час здійснилося давнє Кларине бажання: познайомитися з маленькою Сніжкою, веселим Щигликом, чепурненькими кізками Вуя, з усіма-всіма, навіть із Великим Турком. Проте Петрусь не приєднався до них. Стояв осторонь і лише дивно та погрозливо зиркав на Клару, яка раділа від знайомства з козами.

Коли діти привітно побажали йому доброї ночі, хлопчина не обмовився й словом. Він лишень загрозливо підняв прута, ніби хотів когось розрубати ним навпіл. Після того побіг стежиною по схилу, а кози — за ним услід.

Отак пройшов день, сповнений приємними враженнями та несподіванками, але настав вечір, і всьому хорошому, що Клара побачила сьогодні на полонині, прийшов кінець.

Коли вона вже лежала у м’якій постелі на горищі, а Гайді саме вляглася у свою, Клара через кругле віконечко задивилася на зоряне небо. Дівчинка не змогла втриматися, щоб не дати волю почуттям, які переповнили її:

— Гайді, глянь, таке враження, ніби ми їдемо на високому возі просто на небо! — вигукнула вона.

— Ага, — погодилася подруга, — а знаєш, чому зорі так радісно мерехтять нам із неба?

— Ні, не знаю, ти про що? — запитала Клара.

— Звідтам, із неба, їм добре видно, як Бог зробив, щоб усе відбувалося з користю для кожного в світі, для людей. Їм нічого боятися чи мати сумніви: Бозя так усе добре влаштував! От зорі і підморгують, дають знак, що і ми маємо радіти. Але знаєш, Кларо, нам не треба забувати щодня молитися, просити Бога, щоб він опікувався нами, влаштовував усе так, щоб ми не боялися завтрашнього дня.

Діти помолилися. Після того Гайді поклала голівоньку на свою повненьку ручку й відразу заснула. А Клара ще довго не могла заснути, бо ніколи не лягала спати під зоряним сяйвом.

Якщо бути точним, то вона взагалі не бачила зірок, бо вночі ніде не була, окрім свого будинку в Франкфурті. А в її спальні вікна на ніч були закриті грубезними гардинами. Отож, як тільки вона стуляла оченята, відразу ж розплющувала їх, аби переконатися, що дві великі зірки дивно весело мерехтять із неба, як підмітила Гайді. Зорі продовжували мерехтіти, і Клара ніяк не могла намилуватися ними, та ось повіки повільно зімкнулися, і вона побачила дві великі мерехтливі зірки вже уві сні.

Оповідка сьома
Чудесне зцілення

Угори прийшов ранок. Із-за гір виглянуло сонце, і його золотисті промені пронизали повітря над хатиною, розганяючи сутінки на полонині. Вуй був уже на ногах і, як завше, спостерігав, як клубочиться легкий туман на гірських вершинах. Сутінки помалу звільнили місце новому дню.

Небо, вкрите легкими хмаринками-баранчиками, ставало все світлішим та світлішим, аж ось визирнуло сонечко, забарвлюючи черленим золотом скелі, ліс та пагорб.

Вуй повернувся в хатину і тихенько піднявся на горище: Клара якраз прокинулася і зачудовано спостерігала за сонячними променями, що снопом світла били з круглого вікна, витанцьовували, виблискуючи на її постелі. Ніяк не могла втямити, що це навкруги, і де вона. Аж ось побачила Гайді, що солодко спала і почула привітний голос дідуся:

— Виспалася? Не змучена від безсонної ночі?

Клара запевнила, що зовсім не втомлена і як заснула, то прокинулася аж оце зараз. Вдоволений дідусь узявся допомагати їй встати і робив це так професійно та легко, ніби тільки тим і займався, що доглядав хворих дітей.

Ось прокинулася Гайді, розплющивши очі, зі здивуванням побачила, що дідусь з одягненою Кларою на руках уже сходить драбинкою вниз. Без сумніву, Гайді мала негайно бути разом з ними. Вона блискавично одягнулася і метнулася услід. Не заставши нікого в кімнаті, вибігла надвір і здивовано спостерігала за дідусем. Ще увечері, коли діти полягали спати, він мав клопіт прибрати з подвір’я Кларине широке інвалідне крісло. Сховати до хати його не міг, бо двері були занадто вузькі. Тоді вирішив проблему по-іншому: зі задньої стіни шопи вийняв дві широченні дошки і заїхав в отвір, що утворився. Після цього знову, не прибиваючи, прилаштував дошки на місце. Гайді прибігла в момент, коли дідусь всаджував Клару в крісло. Коли та зручно вмостилася, виїхав зі шопи під ласкаві промені вранішнього сонечка. Залишив крісло з дівчинкою посеред подвір’я, а сам попростував до кошари. Гайді підбігла до Клари. Ранковий вітерець обдував їм личка. Кожен його подих приносив пряний аромат запаху ялиці. Клара глибоко вдихала, відкинувшись на спинку крісла. Її огорнуло відчуття спокою, якого ніколи не мала досі.

Уперше дівчинка проводила ранок на лоні природи, вдихаючи на повні груди чисте гірське повітря, таке прохолодне та свіже, що кожен подих приносив справжню насолоду. Відчуття втіхи доповнювало приємне сонечко, яке тут, у горах, зовсім не жарке. Дівчина відчувала його тепло на руках, спостерігала, як воно висвітлює вже висохлу від роси травичку. Клара навіть уявити не могла, що на полонині може бути так гарно!

— Гайді, якби я могла назавжди-назавжди залишитися тут разом з тобою, — з відрадою промовила дівчинка, роззираючись навсібіч.

— А бачиш, усе саме таке, як я тобі тоді розказувала, — радісно підтримала Гайді, — у дідуся на полонині — найкраще місце в цілому світі!

З кошари вийшов Вуй і попрямував до дітей,