Читати книгу - "Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Привіт, маленький друже. Як тобі подарунок?
Номер Один відповів за лемура.
— Йому це дуже подобається. Особливо тепер, коли більше ніхто не тикатиме йому в голову всякі голки.
Артеміс кивнув.
— Ви клонували мозок. Я думав, що міг бути ще й альтернативний вихід. Де доктор Шальке?
— Він утратив свідомість, як тільки Опал відбула. Батлер залишив його в кімнаті для гостей.
— А Артеміс молодший?
— Насправді ти Артеміс молодший, — відповів Номер Один. — Але я зрозумів, про що ти мене запитуєш. Твоє альтер-его саме повернулося назад у свій час. Я послав одного з капітанів і залишився тут як маяк. Я думав, що ти захочеш відправити його назад якнайшвидше, тому що твій батько і близнюки скоро будуть удома.
Артеміс полоскотав Джей-джея під підборіддям.
— Це може додати проблем.
Капітан була стурбована.
— Я знаю, що ми обіцяли не стирати йому пам’ять, але я особливо не схвильована, що є Фаул.
Артеміс звів брову.
— Що, збилася з правильного шляху? Чарівно.
— Гей...
Номер Один зблід, якщо, звичайно, ви зможете собі це уявити. Зігнувши хвіст, він сів на нього.
— Ніхто не обіцяв, що пам’ять не стиратимуть, точніше, ніхто не сказав мені.
Холлі втупилася в нього.
— Отже, ти стер йому пам’ять?
Номер Один кивнув.
— І Шальке. Я також залишив трохи гіпнотичної магії в Артеміса, таким чином Батлер теж усе забуде. Нічого з ними не сталося, тільки загальна втрата пам’яті. Їхню свідомість заповнять проміжки з придуманими спогадами.
Холлі сказала.
— Ти залишив у ньому магію. Це жахливо.
— Жахливо, але погодься: це було винахідливо, — сказав Артеміс.
Ельфійка була здивована.
— Ти не здаєшся занадто збудженим. Я вже чекаю на тривалу промову, ти закочуєш очі, махаючи руками, і починаєш молоти всяку нісенітницю.
Артеміс знизав плечима.
— Я знав, що це станеться. Я не пам’ятав нічого, значить, у мене, швидше за все, стерли пам’ять, тому ми перемогли.
— Ти завжди знав.
— Я не знав, яка буде ціна цьому.
Номер Один зітхнув.
— Виходить, що я — тягар, як ви говорите?
— Абсолютно, — сказала Холлі, плеснувши його по плечу. — Тепер я почуваюся набагато краще.
— Я підтримав стан твоїх атомів. Твої атоми були не готові до часового потоку. Я вражений, що ти все ще в одному тілі. Я можу собі тільки уявити, як важко тобі було сконцентруватися.
— Добре, ти підтримав моє тіло, і я мушу попросити про ще одну річ, — сказав Артеміс. — Ти мені потрібен, щоб послати попередження в минуле.
— Мені наказали не відкривати знову тунель часу, але, можливо, ми можемо повернути назад ще одну річ, — сказав Номер Один.
Артеміс кивнув.
— Це — те, що я думав. Коли і де?
— Капітан знає. Ви можете зробити це в Тарі.
Артеміс відсторонився, витягаючи шию, щоб подивитися на переднє вікно кімнати батьків. Джей-джей скопіював цю дію — він забрався на плечі Артеміса і задер голівку.
— Я чомусь боюся підніматися.
Він помітив, що скручує свої пальці, і сховав їх у кишені піджака.
— Вона пройшла через це, бо я втрутився. Напевне, вона...
— Не забувай нас, — сказав Номер Один.
— Ми були занурені в жир тварин. Ти не розумієш, як це жахливо. Залишки магії тебе покидають і на смак цей жир — просто гидота.
— Я була як підліток — слабка, — сказала Холлі, підмигнувши Артемісу. — Він посміхнувся.
Усе це дає мені можливість почувати себе краще. Холлі дала зрозуміти, що їй треба переглянути повідомлення.
— Гелікоптер. Це твій батько. Він повернувся.
— І це не просто слова. Ми дійсно повинні летіти. Я знаю, що люди можуть так говорити, навіть коли вони не мають наміру фактично летіти, тільки щоб уникнути неприємностей.
— Я зрозумів це, Номере Один, — сказав Артеміс.
Холлі підняла передпліччя, і Джей-джей плигнув на нього.
— Йому буде безпечніше з нами.
— Я знаю.
Він обернувся до капітана, зустрічаючи її пильний погляд. Її сині очі.
Вона пильно дивилася назад упродовж секунди, потім активізувала крила, піднімаючись невисоко над поверхнею.
— Іншим разом, — сказала вона і поцілувала його в щоку.
Він стояв у дверях раніше, ніж Холлі покликала.
— Ти знаєш, Фауле? Ти зробив хорошу справу. Заради самого себе. Ти не отримав ні пенні.
Артеміс здивовано глянув.
— Я знаю. Я приголомшений.
Він дивився вниз, складаючи змістовне зауваження, але коли він знову підняв погляд, вулиця була порожня.
— До побачення, мої друзі, — сказав він. — Піклуйтеся про Джей-джея.
Артеміс почув гвинт гелікоптера вдалині, коли дійшов до спальні його матері. Він знав, як учинити, але в нього було відчуття, що батько не вимагатиме деталей, як тільки побачить Анджеліну в гарному стані.
Артеміс стискав пальці, будячи в собі хоробрість, а потім увійшов до спальні. Ліжко було порожнє. Його мати сиділа за столиком, розчісуючи волосся.
— О любий Арті, — сказала вона, удаючи жах від свого відображення в дзеркалі. — Подивися на мене. Мені терміново потрібна команда перукарів, негайно виклич їх з Лондона.
— Ти маєш чудовий вигляд, мамо. Прекрасний. Чудовий.
Анджеліна розчісувала своє довге волосся гребінцем, прикрашеним перлами, що виблискували з кожним помахом.
— Я погано себе почувала останнім часом, чи не так?
— Так. Ти була хвора. Але зараз тобі краще.
Анджеліна підвелася з пуфа, на якому сиділа, і простягнула руки.
— Йди до мене, мій герою. Обійми свою матір.
Артеміс був щасливий зробити це, почувши її останні слова. В нього промайнула думка. Герой.
Чому вона називала його героєм? Узагалі-то, жертви гіпнозу не пам’ятають нічого зі стертого. Але Батлер пам’ятав те, що Опал зробила йому; він навіть описав це Артемісу. У Шальке теж була стерта пам’ять. А що з матір’ю?
Анджеліна міцно його притиснула.
— Арті, ти так багато зробив. Ти ризикував усім.
Ротори тепер ревли, вікна дрижали. Його батько був удома.
— Я не зробив нічого особливого, мама. Це зробив би будь-який син.
Анджеліна гойдала його голову у своїй руці, як в
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер», після закриття браузера.