Читати книгу - "Житія Святих - Лютий, Данило Туптало"

одяг і пояси нетлінної і вічної Своєї слави, яку ж бачити чи про неї чути ти недостойний, через сатану, батька твого, який у тобі промовляє і діє". Тоді більше розгнівався цар, сказав до святих: "О прокляті і недостойні благодаті богів наших, ви безчестя самі собі шукаєте, ми-бо честю вас шанували, а ви великих богів збезчестили і нашу приязнь зневажили, далі ж бо приймете достойне за ділами вашими". Відповідали святі: "Царю, це воїнствування твоє є нічим, минає, і честь твоя — безчестя, бо забув ти Бога, Який дав тобі владу царську, суєтні ж і бездушні ідоли ніякої тобі користи не приносять ані не розуміють, чи хто шанує чи безчестить їх, за богів безумно і нерозумно їх вважаєш". Сказав цар: "Через доброту нашу царську, хотівши зберегти цілим життя ваше, ще потерплю вам". І звелів вкинути їх до в'язниці на три дні, щоб, подумавши, корисне для себе вибрали.

Коли замкнені були святі у в'язниці, веригами обкладені, сказали собі: "Браття любі, приготуймо всі душі наші до молитви і старанно помолімося до благого і милостивого Бога нашого, щоб дав нам премудрість і розум Духом Святим і вклав в уста наші, що маємо відповісти цареві, аби здивувався кат істинності нашої віри". І почали молитися святі, кажучи єдинодушно: "Господи, Ісусе Христе, Боже всесильний, Якого ж влада вічна і Царство безконечне, зішли нам Святого Твого Духа і тим настанови нас, щоб зраділи ми й возвеселилися в Ньому, і перемогли блуду зло, і возвеличилися в істинній вірі Твоїм Святим Духом, тим, що говоритиме в нас і співголосне істинній Твоїй і неоманливій обіцянці. За відібрану в нас світську честь хай станемо воїнами у святому Твоєму Небесному Граді, і щоб зараховані ми були в число вишніх громадян зі всіма Твоїми святими, що від віку праведно у вірі Тобі добровгодили, бо Ти є один Бог і Тобі належить слава і сила навіки. Амінь". Через три дні Максиміян-цар знову, на тому біля воріт Амаксинських місці сидячи, поставив перед своїм судом святих мучеників. Коли зійшовся весь град на місце видовища, кат же, погрози свої розчиняючи ласкою, сказав до святих: "О мужі, виберіть для себе корисне і, підійшовши, принесіть богам жертви, і життя, а не смерть гірку прийміть". Відповідали святі: "Про це ми добре порадилися, о царю, послухай уважно і не переконуй нас більше до жертв ваших: утвердили-бо раду нашу, щоб зненавидіти тимчасове це життя, полюбити ж смерть, що чекає на нас, задля любови Христової, від Нього ж сподіваємося життя вічне отримати. Далі ж чини швидко з нами, що хочеш, ми-бо не відречемося Бога нашого, а бісам твоїм ніколи ж не поклонимося, бо засудженням на тимчасову смерть звільняємося від вічного засудження". Коли це мовили святі, побачив цар посеред них юнака і сказав йому: "Скажи, юначе, як називаєшся і якого ти роду?" Відповів юнак: "Називаюся Фотин, від істинного світла ім'я прийняв, я — воїн Христа мого, що посоромив батька твого сатану, родом же римлянин, син же за плоттю і духом Маврикія найсвітлішого, він-бо мене народив і від нього я прийняв пізнання Бога, і виховав він мене у святій вірі в Христа Господа. Його ж відрікаючися, приєднався ти, о царю, до худоби нерозумної і уподібнився їй". Сказав кат: "Безумець ти, юначе, і слова твої по роках твоїх, але вже навчися знати, що для тебе корисне, тож, приступивши, принеси жертви великому Дію і пошкодуй юність свою". Сказав юнак: "Тому що не чиню волі твоєї, не поклоняюся ідолам, через те називаєш мене безумним, я ж від вас, старих, розумніший, бо вірю в Господа мого Ісуса Христа, в Якого ж ви не вірите ані не знаєте Його . Сказав знову до святих кат: "Доки будемо терпіти безумство ваше, о окаянні, і, безмірною добротою нашою переможені, ми не мучитимемо вас, принесіть жертву богам, щоб не дратувати праведного і милосердного суду нашого, і на немилосердність і лютість не гостріть нас". Відповіли святі: "Скверно і нечестивче, служителю бісів, якщо маєш трохи глузду, то вже пізнав від Фотина віру нашу і сили наші. Коли-бо він, будучи юний літами, осоромив нечестя твоє правдивою вірою і пізнанням Христа, наскільки більше ми бажаємо всіх мук, щоб осоромити батька твого диявола і догодити Христу. Богові нашому". Тоді сповнився гніву кат, звелів святих, оголивши, бити воловими жилами. І почали слуги наказане виконувати, кожного з воїнів Христових простягаючи і по цілому тілу б'ючи без милосердя. І доти биті були святі, аж поки плоть їхня не роздробилася, і багато пролитої крови землю зросило. Вони ж у муках до Христа Бога взивали, допомоги від нього просячи. Господь же невидимою силою з ними був, полегшував біль їхній і утверджував серця їхні в терпінні і любові божественній. Коли натрудилися і знемогли слуги, сказав цар до святих мучеників: "Чи пізнали ви, о дерзосні і нерозсудні люди, наскільки легко мені життя ваше згубити? Далі бо богам принесіть жертви, щоб лютішої не прийняти кари". Відповідали святі: "Знай, о нечестивче і чужий Богові нашому царю, що як же ти Христової любови і світла не розумієш, потьмарений пітьмою бісівського блуду, так ми мук, які ти накладаєш, не чуємо, просвітлений маємо розум вірою і любов'ю Христа, Бога нашого. Винайди-бо, о мучителю і бісівський собако, на нас новіші й важчі муки, жадає-бо душа наша і прагне Христова у нас любов, щоб, твоїми катуваннями замордовані, побачили ми Бога Живого, що царює навіки". Це чувши, кат більшого гніву сповнився і звелів приготувати вогонь великий, аби вкинути в нього святих мучеників. Коли розпалений був вогонь великий вельми, святі не чекали, щоб слуги катівські у вогонь їх вкинули, але самі, наче до води, до нього підійшли, посеред полум'я увійшли і ходили неушкоджені у вогні, насміхалися з ката і богів його. І дивувалися всі через чудо те преславне. Проте кат, що від початку був посудом загибелі, не пізнавав сили Божої, що зі святими була, єство вогненне перемагаючи, але більшим гнівом кидався, шукав, як би святих згубити, і звелів їх, з вогню неушкоджених, до дерев катівських прив'язавши, кігтями залізними люто стругати. Святі ж, і те катування люте міцно перетерпівши, не зважали на біль тілесний, і дивувалися люди царевому гніву і безумству. А святий Маврикій насміхався з них, кажучи: "Чи не розумієш слабости своєї і окаянства, о нечестивий і скверний кате, що Фотин, малий цей хлопець, такі і