Читати книгу - "Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю"

завжди чатували двійко вартових, та в одній з переваг тирлування у коридорах влади їм було відмовлено — ані чутки, ні таємниці, ні жоден звук не сягав їхніх вух крізь масивні двері.

Сам кабінет за вигадливо оздобленим входом був надзвичайно високим, обшитим темним деревом такої якості, що воно здавалося чорним. Кімнату оперізували портрети колишніх мерів. Майже неозоре вікно виходило на Вокзал на вулиці Відчаю і Штир, різноманітні переговорні труби, обчислювальні машини й телескопічні перископи заповнювали усі закапелки кімнати, перебуваючи у найдивніших положеннях, від чого мали загрозливий вигляд.

Бентам Радґаттер владно сидів за столом. Хто б не бачив його в цій кімнаті, — жоден не міг заперечити впевненість у безмежній владі, що його оточувала. Він був тут центром тяжіння. Знав це беззаперечно, знали це і відвідувачі. Високий зріст і міцна статура, без сумніву, підсилювали враження, однак було щось іще.

Навпроти сидів Монтджон Рятуй, його вічно закутаний у товстий шарф візир. Нахилившись уперед, він тицяв у документ, який вони обговорювали.

— Два дні, — промовив Рятуй дивним, рипливим голосом, не схожим на його звичне просторікування.

— І що? — відповів Радґаттер, пестячи бездоганну козлину борідку.

— Наростає хвиля страйків. Наразі, як вам відомо, через них завантаження і розвантаження затримуються на п’ятдесят-сімдесят відсотків. У нас є дані, що за два дні страйкарі-водяники збираються паралізувати ріку. Працюватимуть усю ніч, почнуть зі споду і нагору. На схід від Ячмінного Мосту. Вони хочуть викопати у воді повітряну траншею на всю глибину ріки. Їм доведеться постійно підтримувати її, без упину виліплюючи й лагодячи стіни, аби ті не завалилися, однак у них достатньо народу, щоб працювати позмінно. Таку прірву жодне судно не подолає, пане мер. Вони повністю відріжуть Новий Кробузон від річкової торгівлі в обох напрямках.

Радґаттер зосереджено стулив губи.

— Цього не можна дозволити, — розважливо промовив він. — А що з людьми-докерами?

— Це друге питання, на яке я хотів звернути увагу, — продовжив Рятуй. — Ситуація тривожна. Схоже, їхня ворожість поступово стихає. Зате зростає меншість, готова приєднатися до водяників.

— О ні, ні, ні, — Радґаттер затряс головою, немов учитель, невдоволений зазвичай здібним учнем.

— І все ж. Наші агенти явно мають більше впливу в таборі людей, аніж ксеніїв, а більшість все ще негативно налаштовані або не певні щодо страйку, проте, вочевидь, між заколотниками і їхніми симпатиками відбуваються таємні наради, конспіративні зустрічі, як бажаєте.

Радґаттер розчепірив могутні пальці й втупився у візерунок деревини стола між ними.

— Хтось із наших є? — тихо спитав він.

Рятуй почав скубти пацьорки шарфа.

— Є один серед людей, — відповів той. — Досить складно лишатися непоміченим поміж водяників, ті ж бо у воді зазвичай не носять одягу.

Радґаттер кивнув. Чоловіки замислено вмовкли.

— Ми пробували діяти ізсередини, — врешті заговорив Радґаттер. — Це найсерйозніший страйк, що загрожував місту за всі... та певно за століття. І як би прикро мені не було, та, вочевидь, наука не йде без бука...

Рятуй поважно кивнув.

Одна з рурок на столі задеренчала. Мер підняв брови й відкрив заглушку.

— Давінія?

Голос — сама вкрадливість. Одним тільки словом він пояснив секретарці, що здивований її втручанням попри його наказ не турбувати, однак його довіра настільки велика, що він певний: була серйозна причина для непослуху, яку їй слід викласти негайно.

Безбарвне відлуння голосу в трубці вигавкувало коротенькі обрубки фраз.

— Добре! — м’яко відповів мер. — Звісно, звісно. — Він поклав заглушку на місце й глянув на Рятуя. — Як вчасно. Це міністр внутрішніх справ.

Масивні двері на мить прочинилися й впустили міністра внутрішніх справ. Жінка коротко кивнула.

— Елізо, — промовив Радґаттер. — Будь ласка, проходь. — І показав рукою в бік стільця поряд із Рятуєм.

Еліза Стем-Фульхер підійшла до столу. Вік жінки було годі визначити. Гладеньке, з вольовими рисами обличчя підказувало, що їй близько тридцяти. Волосся, однак, було геть сиве, лиш випадкові темні пасма свідчили про те, що колись воно мало інший колір. На ній був темний цивільний брючний костюм, розумно підібраний за кольором і пошивом, підкреслюючи подібність до уніформи вартових. Вона неспішно потягувала довгасту глиняну люльку. З цибуха на півметровому мундштуці пахкав духмяний тютюновий дим.

— Пане мер. Помічнику мера. — Вона сіла й витягла з-під пахви папку. — Даруйте, що без попередження, мере Радґаттер, але я подумала, що вам слід побачити це негайно. І вам теж, Рятую. Рада, що ви тут. Скидається на те, що ми... на порозі кризи.

— Ми саме про це говорили, Елізо, — відповів мер. — Ми ж маємо на увазі страйк докерів?

Стем-Фульхер підвела на нього очі, витягуючи якісь папери з папки.

— Ні, пане мер. Щось цілковито інше. — Голос жінки дзвенів.

Вона кинула на стіл звіт варти. Радґаттер підсунув його до себе, й вони разом із Рятуєм схилили над ним голови, уважно читаючи. За мить Радґаттер підвів очі.

— Двоє людей нібито в комі. За дивних обставин. Підозрюю, є щось більше за це?

Стем-Фульхер простягнула йому наступний документ. Вони з Рятуєм знову взялися читати. Цього разу реакція не змусила себе чекати. Рятуй присвиснув і почав замислено жувати внутрішній бік щоки. Радґаттер тремтливим видихом показав своє розуміння.

Міністр внутрішніх справ незворушно позирала на обох.

— Вочевидь, наш кріт у конторі Пістрявого сам не знає, що відбувається. Вона вщент розгублена. Та обривки розмов, які вона встигла занотувати... ось бачте? «Нетлі на волі...» Гадаю, ми всі прекрасно розуміємо, що насправді вона мала на увазі.

Радґаттер із Рятуєм без слів читали й перечитували звіт.

— Я принесла науковий звіт, котрий ми доручили виконати на початку проекту Г-Н.

Стем-Фульхер говорила швидко та безбарвно. Вона поклала звіт на стіл.

— Я хотіла би звернути вашу увагу на декілька особливо релевантних фраз.

Радґаттер відкрив прошитий звіт. Деякі слова й речення були обведені червоним. Мер ковзнув поглядом по словах «украй небезпечно... у випадку втечі... немає природних хижаків...»

«...повна катастрофа...»

«...потомство...»

Розділ двадцять четвертий

Мер Радґаттер потягнувся і знову зняв заглушку зі своєї переговорної трубки.

— Давініє, — сказав він. — Скасуй усі плани й зустрічі на сьогодні... Ні, на наступні два дні. Перепроси за мене, якщо потрібно. Мене не турбувати, хіба що вибухне Вокзал на вулиці Відчаю, чи буде щось аналогічного масштабу. Ясно?

Він поставив заглушку на місце