Читати книгу - "Я знайду тебе, Макс Дикий"

47. Макс. Незвана гостя

Наступного дня майже цілий день не відбувається. Хіба що ми розповідаємо нашому клієнтові все, що накопали на його неблаговірну дружину. Нових клієнтів не приходить, ніхто не дзвонить. В якийсь момент я навіть думаю піти додому раніше і озвучую цю думку Аліні. Вона не проти і ми вже збираємось і навіть виходимо з офісу, але щойно ми виходимо, бачимо ту, кого очікували побачити найменш за все. Це Олександра, наш колишній "обʼєкт". 

— Ви… Ви маєте забрати свої слова назад! — істерично каже "обʼєкт". — Ви втрутились в моє особисте життя! Якщо ви все не виправите, то я подам на вас в суд!

Аліна стурбовано подивилася на мене. 

— Ваш чоловік підписав документи, на яких бере всю відповідальність на себе, — спокійно кажу я. 

— Але…

— Вже нічого не виправити, — продовжую говорити я. — Вам краще відпустити ситуацію і жити далі.

— Ви зіпсували мені все життя! — раптом розридалася вона. — Я так сподівалася, що розлучуся з чоловіком і буду спокійно жити з  Валерієм, а тепер він не відповідає на мої дзвінки! 

— Вважайте, що це шанс розпочати все спочатку, — я усміхаюсь. 

— Хотіла б подивитися на вас, коли ви втратите кохану людину, а хтось вам скаже, що це шанс почати все спочатку!  — зі злістю вигукнула вона і грюкнула дверима. 

— Ну, нарешті ця історія завершилась, — я видихаю з полегшенням. 

— Мені не сподобалися ці її останні слова, — Аліна виглядає засмученою. 

— Які саме? Про кохану людину? — я дивлюсь на Аліну.

— Так… Це ніби якесь пророцтво….

— Не видумуй, — я беру її за руку і зазираю в очі. — Просто жіноча істерика, не більше. 

— Хочеться сподіватися, що це так і є, і ми з тобою не розлучимося…

В цю мить я мало не зізнаюсь їй в коханні ще раз, але вона ж тоді не відповіла, а більше я ту тему не піднімав. Не хотілось би вимолювати ці слова. Краще поки що помовчу. 

— Не розлучимося, — кажу я замість "я кохаю тебе". — Поки ти будеш хотіти бути зі мною, ми будемо разом. 

— Я завжди хотітиму цього… — вона дивиться мені в очі і я бачу, що на її очах блищать сльози. — Вибач, мені таки треба сходити до психолога, — каже потім і усміхається. — Щось нерви ні к чорту…

— Думаю, скоро все нормалізується. Але для цього нам треба зловити того клятого маніяка, — я насуплююсь. — Бо скільки б справ у нас не було, а все ж його пошуки мають бути на першому місці.

— Але що ми можемо зробити для цього? Зараз він якось підозріло притих і зачаївся, і мене ця тиша напружує навіть більше, ніж якісь неприємні новини.

— Якщо подивитись на регулярність зникнень, то в нього і раніше бували періоди затишшя… Можливо, в такі моменти він міняє дислокацію чи ще щось подібне, — припускаю я. — Хоча дивно, що місто він так і не змінив. З кожним новим вбивством чи викраденням тут він все більше ризикує.

— Може, він якось прив’язаний до цього міста? Наприклад, у нього тут робота чи сім’я? 

— Психопати використовують роботу і родину як прикриття, а не як самоціль, — я зітхаю. — Тобто, якщо в нього й є робота і родина, то тільки заради того, щоб відвести підозри. Такі психопати не вміють кохати. Але тоді незрозуміло, чому не поїхати, коли поліція починає наступати на пʼяти. Чи може він хоче підпустити нас ближче… Відчуває, що без нас йому буде нудно, надто просто. 

— Може, він полює за кимось саме в нашому місті? — припускає Аліна. 

— Або в нього є щось, що дуже важко перевезти непоміченим, — видаю я ще одне припущення.

 — Може, відштовхуватися в своїх пошуках від цих припущень? — каже вона. — Наприклад, пошукати в тому торгівельному центрі, адресу якого ти тоді вичислив, може він там працює? 

— Може бути, — я киваю. — Давай тоді я зламаю базу ТЦ, спробую знайти дані співробітників. Відсіємо всіх жінок і літніх чоловіків, яким просто фізично не під силу так активно викрадати і вбивати людей.

— Так, а потім брати кожного, хто підходить теоретично, і вже за ними якось слідкувати, чи не роблять вони чогось підозрілого? 

— В принципі, ми якраз натренувались на нашому зрадницькому "обʼєкті", — усміхаюсь я. — Можемо діяти за тією ж схемою. Дізнатись зміни і слідкувати за ними по черзі, хоча б по два-три дні, і якщо побачимо щось підозріле, тоді вже включати і обшуки і тому подібне. Тоді зараз я маю зламати базу, а далі діятимемо за цим планом? 

— Добре, а я поки займуся бухгалтерією, — каже Аліна. — Бо ми з цими стеженнями забули, що от-от треба здавати звіт в податкову…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍