Читати книгу - "Посуха"

висякалася Гретчен у серветку. — Я ж бачила, як вона його збирає. Якби підійшла, могла б її зупинити. Але я не підійшла, — її слова майже губилися у схлипах. — Я просто пішла. Ну звісно. Побігла за Люком.

Незабаром Гретчен наздогнала його на путівці.

— Гей, — смикнула вона його за руку. — Що відбувається?

— Нічого, мала, — узяв він її за долоню, але не зупинився. — Просто мені час повертатися.

Гретчен висмикнула руку.

— Їй відомо, що ми з тобою разом, сам знаєш. Я про Еллі. Це ж не таємниця.

— Так, мала, звісно, я знаю.

— То чого ти не хотів, щоб вона нас бачила? Що тут такого, якщо люди дізнаються, що у нас тепер усе серйозно?

— Нічого такого. Облиш, — мовив Люк, але нарешті зупинився й обернувся до Гретчен. Нахилився поцілувати. — Слухай, тут нічого такого. Але те, що сталося, це так класно. Я просто хочу, щоб воно й далі лишалося чимось особливим. Тільки між нами.

Гретчен відсунулася від нього.

— Ага, ну звісно. А справжня причина? Думаєш, тобі ще може підвернутися хтось кращий?

— Гретч, припини.

— Так і є? Бо якщо так, Еллі отам тільки й чекає…

Пирхнувши, Люк рушив далі.

— І навколо повно хлопців, які…

— Не будь такою, — через плече долинув його голос. Гретчен подивилася Люкові вслід. Вона обожнювала ці плечі.

— А що тоді?

Він не відповів.

Путівець вивів їх на пасовище батькової ферми, й вони мовчки рушили до будинку. Гретчен знала, що ні мами, ні сестри вдома ще немає. Чути було, як батько чимось стукотить у дальній клуні.

Люк забрав свій велосипед з-під дерева, де його залишив, і заліз на нього. Простягнув руку, і за хвильку Гретчен взяла її.

— Є речі, які я хотів би залишити між нами, — сказав він, дивлячись їй в очі. — Але не знаю, чи воно того варте, якщо ти щоразу корчитимеш із себе принцесу.

Він нахилився її поцілувати, але вона відвернулася. Якусь мить він дивився на неї, а потім знизав плечима. І поїхав, а вона розплакалася.

Гретчен дозволила сльозам текти її вродливим личком рівно стільки часу, скільки знадобилося, щоб зрозуміти: Люк не повернеться. Її накрила хвиля гніву, і, витерши щоки, Гретчен побігла в порожній будинок. Схопила ключі від пікапа. Вона ще не здала на права, але полями їздила вже кілька років.

Стрибнувши за кермо, вона рушила за Люком. Як він сміє так з нею обходитися? Попереду, за перехрестям, вона помітила його велосипед. Трішки пригальмувала, тримаючи дистанцію, сама не знаючи, що скаже, коли наздожене Люка. Попереду на перехресті навперейми їй проїхала машина, і Гретчен натиснула на гальма. А за мить вона у білому пікапі пролетіла перехрестя.

Люк Гедлер не сміє з нею так розмовляти, сказала вона собі. Вона заслуговує на краще. Зненацька Люк звернув ліворуч, і на якусь жахливу мить Гретчен здалося, що він вертається до річки, до Еллі. Якщо він так учинить, Господи, вона його просто вб’є. Затамувавши подих, вона їхала за ним, тримаючи дистанцію. Але в останній момент він уповільнив рух і звернув до себе додому.

Гретчен зупинилася оддалік, спостерігаючи, як Люк відчинив двері й зайшов у будинок. У дворі вона бачила силует його матері, яка розвішувала білизну.

Гретчен розвернула пікап і проплакала всю дорогу назад.

— А коли я почула, що Еллі не повернулася додому, я сама пішла до річки перевірити. В душі я очікувала, що вона втекла від батька, взяла спальник і десь там заховалася. Але там не було її і сліду, — Гретчен гризла ніготь на великому пальці. — Ми з Люком сперечалися, чи варто комусь розповісти. Але на ту мить ми навіть не хвилювалися, розумієш? Вона ж на той час постійно була занурена в себе, і я щиро вважала, що вона перебіситься й повернеться.

Довгу мить вона мовчала.

— Я навіть уявити не могла, що її знайдуть у річці.

Вона обернулася до Фока.

— Коли сказали, що вона втопилася, я не могла собі пробачити. Що як ми залишилися б і заговорили до неї? Я бачила, що з нею негаразд, але просто відвернулася. Мені було так соромно! І я просто зламалася. Змусила Люка пообіцяти, що він нікому не скаже, як ми бачили Еллі. Я не хотіла, щоб хтось дізнався, як жахливо ми її підвели.

Гретчен витерла очі.

— А коли я гадала, що гірше не буває, усі почали валити провину на тебе. Навіть Люк перелякався. Якщо люди звинувачують тебе, що вони скажуть, дізнавшись, що ми там були? І Люк вигадав план. Він скаже, що був з тобою. Це допоможе і тобі, і нам. А я можу до кінця життя вдавати, що мене там не було. Що я не побігла за Люком, коли мала піти до Еллі.

Фок дістав з кишені чистий носовичок і вручив Гретчен. Вона взяла його зі слабкою усмішкою.

— Ти не винна в тому, що сталося з Еллі Дікон.

— Можливо. Але я могла щось зробити, — стенувши плечима, вона висякала носа. — Я не знаю, що за біда була з Люком. Він був непоганий, але мені з ним точно було погано.

Деякий час вони стояли поруч, задивившись у поля: бачили те, що давним-давно минуло. Нарешті Фок зітхнув.

— Послухай, Гретчен, це не моя справа, але Джері й Барб, і Шарлотта, вони…

— Люк не батько Лакі.

— Але якщо…

— Аароне. Будь ласка. Просто припини.

Її блакитні очі зустрілися з ним поглядом, але тільки на мить.

— Гаразд, — кивнув Фок. Він зробив спробу. І досить. — Усе о’кей, Гретчен. Але вони — чудові люди. І вони багато втратили. Так само, як і ти. І якщо є бодай крихітний шанс урятувати щось у цій жахливій ситуації, гріх ним не скористатися.

Нічого не кажучи, вона дивилася на нього з непроникним обличчям. Нарешті Фок простягнув непопечену руку. Гретчен подивилася на неї, а потім, на його подив, швидко його обійняла. Не кокетливо, навіть не дружньо, а, мабуть, примирливо.

— Побачимося ще за двадцять років, — сказала Гретчен.

І цього разу Фок подумав, що вона, певно, не помиляється.

Розділ сорок другий

Рідний будинок Фока нині здавався навіть меншим, ніж він пам’ятав. І з дитинства, і з відвідин кілька тижнів тому. Проминувши його, Фок рушив до річки, огинаючи маєток по краю. Цього разу він уже не боявся зустрітися з власниками.

У лікарні Макмердо, закочуючи очі, розповів, як люди швиденько змінили платівку. Раптом усі почали засуджувати оті листівки. На