Читати книгу - "ТaЄмнa СимфонІя, Yana Letta"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли вона з’явилась — у селі ніхто не знав, хто вона. Струнка, вишукано одягнена жінка, із волоссям кольору попелу, яке вона не фарбувала, бо воно личило до її впевненості. Прийшла до філармонії під час репетиції. І, не чекаючи, поки хтось зверне увагу, сіла у задньому ряду.
Марта побачила її першою. Щось у поставі, в тому, як вона тримала сумку, в тому, як дивилась, але не моргала, — було знайоме. Невизначене тривожне передчуття ворухнулося в грудях.
Після репетиції жінка вийшла з-за куліс і мовила:
— Андрію, привіт.
Він обернувся. І в ту саму мить — затримав подих.
— Олено…
Марта все зрозуміла.
Олена Борецька. Тепер — маестра Борецька. Одна з наймолодших і найгучніших диригенток України, відома своїми жорсткими, але інноваційними підходами. Її ім’я було в афішах, журналах, інтерв’ю. Але для Андрія — це було інше ім’я. Інше життя.
— Я була проїздом, — сказала вона, не відводячи очей. — І почула, що ти працюєш тут. Зайшла... дізнатись, чи це правда.
— Це правда, — відповів він коротко.
Марта стояла поруч. Андрій не представив її. Але вона не чекала. Простягнула руку:
— Марта. Скрипалька. І… більше.
Олена усміхнулась. Та усмішка не була зневажливою. Але й не була щирою.
— Приємно. Я чула твою гру в Мілані. Сильна. Дуже. Ти не боїшся бути слабкою — це рідкість.
Тиша опустилася між трьома людьми. Ніби в кімнаті хтось відчинив вікно — і раптово потягнуло холодом.
Олена не залишилась надовго. Але за ці дві години, які вона провела з Андрієм у кабінеті філармонії — говорили вони тихо, але Марта чула власні думки голосніше, ніж будь-коли.
Коли Олена пішла, Марта не запитувала нічого. Але Андрій підійшов до неї сам.
— Ти маєш знати. Я був із нею. Раніше. Довго. І сильно.
— Я бачу, — відповіла Марта. — Але ти зараз — зі мною. Чи ні?
— Я з тобою. Але… вона — частина мене. Частина мого злету. І частина мого падіння.
— Я не ревную до минулого. Я боюсь, що воно досі в тобі звучить.
— Можливо. Але твоя музика — змінює мій тон. І це вже не Олена. Це — ми.
Він доторкнувся до її руки.
— Вона була моїм навчанням. А ти — мій вибір.
Марта мовчала. Уперше не в ролі слабшої. Уперше — жінка, яка знає, що має право на цю любов.
Увечері вона грала довго. Для себе. Для нього. Для того, щоб затінки зникли під світлом правди.
Бо навіть якщо тінь падає на музику — справжній звук проходить крізь неї.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ТaЄмнa СимфонІя, Yana Letta», після закриття браузера.
