Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

— Тихо!

Вест почув у сірому мороці якийсь звук. Дзвякання збруї. Туман тепер був такий густий, що він бачив не далі ніж на тридцять кроків, але звук копит, що наближаються клусом, неможливо було сплутати ні з чим. Він зімкнув руку на руків’ї шпаги.

— Кавалерія! Вона повернулася!

Лорд Смунд радо кинувся вперед.

— Зачекайте! — процідив Вест, але марно.

Його очі напружено вдивлялися в сірий туман. Він бачив обриси вершників, що невпинно йшли крізь морок. Обладунки, сідла та шоломи в них були такої форми, як у Королівських полків, але їздили вони якось не так — згорбившись, розслаблено. Вест оголив шпагу.

— Захищайте принца, — пробурмотів він і підійшов на крок до Ладісли.

— Слухай сюди! — гукнув лорд Смунд вершникові, що їхав попереду. — Підготуй своїх людей до нової...

Меч вершника, лунко цокнувши, врізався йому в череп. Угору бризнула кров, яка в білому тумані здавалася чорною, і вершники кинулися в атаку, волаючи на весь голос. Страхітливі, моторошні, нелюдські звуки. Обм’якле тіло Смунда відкинув з дороги кінь, що йшов попереду, а тоді його затоптав, розмахуючи копитами, його сусід. Тепер можна було не сумніватися, що це північани: виходячи з мороку, вони вимальовувалися з дедалі страшнішою чіткістю. Найперший із них мав густу бороду; з-під виготовленого в Союзі шолома, що не підходив йому за розміром, падало довге волосся, а його жовті зуби були оголені. І кінь, і вершник люто вирячили очі. Його важкий меч різко опустився й рубонув одного з принцових охоронців між лопатками, коли той саме кинув списа й розвернувся, щоб утекти.

— Захищайте принца! — крикнув Вест.

А далі настав хаос. Зусібіч гриміли коні, волали вершники, рубаючи довкола себе мечами та сокирами, люди розбігалися на всі боки, ковзалися, падали; тих, хто стояв, зарубували на місці, а тих, хто лежав, затоптували. У важкому повітрі здійнявся вітер від бігу вершників, бруду, що літав у ньому, криків, паніки та жаху.

Вест шаснув убік, рятуючись від швидких копит, гепнувся обличчям у багнюку, марно замахнувся на коня, що біг повз нього, перекотився, крутнувся й охнув, побачивши туман. Він гадки не мав, у який бік дивиться: все звучало однаково та здавалось однаковим.

— Захищайте принца! — невідомо навіщо вигукнув він знову хрипким голосом, невпинно крутячись, але його перекрив гамір.

— Ліворуч! — верескнув хтось. — Шикуйсь!

Ніхто не шикувався. Не було ніякого «ліворуч». Вест перечепився об якесь тіло, його схопила за ногу рука, і він рубонув по ній шпагою.

— Ай.

Він упав долілиць. Йому страшенно боліла голова. Де він? Можливо, на тренуванні з фехтування. Невже Лютар знову збив його з ніг? Цей хлопчисько стає надто вправним для нього. Він потягнувся до руків’я своєї шпаги, що лежала затоптана в грязюку. Крізь траву десь далеко прошмигнула, витягаючи пальці, якась рука. Він чув у голові, яка сильно боліла, відлуння власного дихання, до болю гучного. Усе було розмите й мінливе, туман лежав у нього перед очима та в очах. Надто пізно. Він не зміг дотягнутися до своєї шпаги. Голова в нього пульсувала болем. У рот набилася грязюка. Він поволі, важко дихаючи, перекотився на спину та піднявся на ліктях. Побачив, як хтось іде до нього. Судячи з кудлатого силуету, північанин. Ну, звісно. Був бій. Вест подивився, як він поволі йде вперед. У руці він тримав якусь темну риску. Зброю. Меч, сокиру, кийок, спис — яка різниця? Чоловік ступив ще один неспішний крок, поставив чобіт на Вестів плащ і штовхнув його мляве тіло донизу, в грязюку.

Ніхто з них не казав нічого. Жодних останніх слів. Жодних мудрованих фраз. Жодних виявів гніву, жалю, тріумфу чи поразки. Північанин здійняв зброю.

Його тіло різко смикнулося. Він ступив непевний крок уперед. Кліпнув і захитався. Зробив повільний, дурнуватий півоберт. Його голова знову різко смикнулася.

— У мене щось... — сказав він, перекручуючи губами слова. Помацав вільною рукою потилицю. — А де моя...

Він крутнувся, полетів убік, задерши одну ногу в повітря, та гепнувся на бік у багнюку. Позаду нього хтось стояв. Ця людина підійшла ближче й нахилилась. Обличчя жінки. Чомусь вона здавалася знайомою.

— Ви живі?

Вест негайно повернувся до тями. Глибоко вдихнув, закашлявшись, перекотився та схопився за свою шпагу. Північани, у них у тилу північани! Він незграбно звівся на ноги та вишкріб кров із очей. Їх надурили! У нього сильно боліла та крутилася голова. Бетодова кавалерія замаскувалась, а принцову ставку захоплено! Шукаючи в тумані ворогів, він із божевільним поглядом різко розвернувся, так, що його чоботи послизнулися в багні, але там нікого не було. Тільки він і Катіль. Стукіт копит затих, вершники пішли — принаймні поки що.

Він опустив погляд на свою шпагу. Її клинок відламався за кілька дюймів від ефесу. Вона втратила цінність. Усе ще відчуваючи головний біль, він кинув її, зняв мертві пальці північанина з його меча та взявся за його руків’я. Зброя важка, з товстим щербатим клинком, але підійде.

Він поглянув на труп, що лежав на боці. На людину, що мало його не вбила. Задня частина його черепа була роздушеним місивом червоних осколків. Катіль тримала в руці ковальський молот. Голова була темна й липка від крові та пасем сплутаного волосся.

— Ти його вбила.

Вона врятувала йому життя. Це знали вони обоє, тому здавалося, що казати це безглуздо.

— Що робитимемо тепер?

Попрямуємо до лінії фронту. Саме це завжди робили блискучі молоді офіцери в історіях, які Вест читав у дитинстві. Йшли на звуки битви. Збирали новий підрозділ із тих, хто відстав від своїх, і вели їх у бій, а тоді змінювали хід бойових дій у доленосну мить. І встигали додому на вечерю та вручення орденів.

Подивившись на руїни та знівечені трупи, які залишили по собі вершники, Вест мало не розсміявся з цієї думки. Для героїки раптом стало запізно, і він це знав. Уже давно стало запізно.

Долі людей у долині було визначено вже давно. Коли Ладісла вирішив перейти річку. Коли Бурр узявся виконувати свій план. Коли Закрита Рада ухвалила відправити кронпринца здобувати славу на Північ. Коли видатна шляхта Союзу послала битися за свого короля не вояків, а жебраків. Тут, на цій нікчемній ділянці болота, зійшлася сотня різних випадковостей, що трапилися багато днів, тижнів і місяців тому. Випадковостей, які не змогли передбачити та нічим не спробували попередити ні Бурр, ні