Читати книгу - "Доктор Фаустус"

кленами на вершині Сіонської гори, осяяні промінням надвечірнього осіннього сонця. Річ у тім, що я й сам тоді вже перебував на становищі нареченого, хоч із весіллям і навіть з офіційними заручинами мусив зачекати, поки остаточно не влаштуюся, і що я намірявся розповісти Адріанові про Гелену та про той крок, на який зважився. Його міркування аж ніяк не полегшували мені тієї розповіді.

— «І будьте одною плоттю», — знов почав він. — Ну хіба не сміховинне благословення? Пастор Шредер, хвалити Бога, обмежився цитатою. Слухати таке в присутності молодих просто незручно. Але все це мовиться з найкращими намірами — оце якраз і є те, що я називаю прирученням. Елемент гріха, чуттєвості, темної хіті явно має бути взагалі вилучений зі шлюбу, бо ж хіть можлива лише тоді, коли плоть є двох родів, а не коли вона одна, тому «одна плоть» — добромисна нісенітниця. З іншого боку не можна не дивуватися, що одна плоть жадає другої,— це ж просто феномен, цілком винятковий феномен любові. Звичайно, чуттєвість і любов ніяким чином не можна роз'єднати. Найкращий спосіб зняти з любові звинувачення в чуттєвості — довести, що, навпаки, чуттєвість має в собі елемент любові. Жадоба чужої плоті означає подолання того звичайного опору, що грунтується на відчуженні між «я» і «ти», своїм власним і приналежним комусь іншому. Плоть — якщо триматися цього християнського терміну — в нормальному стані не бридка лише собі самій. З чужою вона не хоче мати нічого спільного. Та коли раптом чужа плоть стає об'єктом жадання й хіті, стосунки між «я» і «ти» міняються так, що слово «чуттєвість» обертається в порожній звук. Тоді вже годі обійтися без поняття любові, навіть коли про духовне тут начебто не йдеться. Адже кожен акт чуттєвості означає ніжність, є даруванням і отримуванням насолоди, щастям, отриманим через ощасливлення іншого, виявом любові. Ті, що люблять одне одного, ніколи не бувають «однією плоттю», і цей постулат хоче вигнати зі шлюбу разом із хіттю й любов.

Дивно схвильований і збентежений його словами, я не зважувався глянути на нього, хоч і дуже хотів. Я вже вище казав, яке відчуття в мене з'являлося щоразу, коли він говорив про сласні речі. Але він ще ніколи так не розпалювався, і мені вчувалася в його мові якась незвична рішучість, немов аж нетактовність щодо себе самого, а отже, й щодо співрозмовника, яка, разом з усвідомленням, що все це сказано з затуманеними мігренню очима, дуже мене тривожила. Хоч зі змістом його висловлювань я був цілком згоден.

— Мудрі слова! — сказав я якомога веселіше. — Оце називається взяти бика за роги! Ні, з чортом тобі не по дорозі. Чи ти сам розумієш, що говорив саме як гуманіст, а не як теолог?

— Краще скажімо: як психолог, — заперечив він. — Нейтральна середина. Але мені здається, що ця середина найдужче любить правду.

— А що, якби ми поговорили просто, по-міщанському на особисту тему? — запропонував я. — Я хотів тобі повідомити. що надумав…

І я сказав йому, що надумав, розповів про Гелену, про те, як я з нею познайомився, як ми зійшлися. Якщо я можу цим домогтися того, що в його поздоровленні буде більше щирості, сказав я, то хай буде певний, що я наперед звільняю його від участі в «танцях і звичаях» на моєму весіллі.

Адріан дуже зрадів.

— Чудово! — вигукнув він. — То ти думаєш одружитися, хлопче. Який чесний намір! Такі звістки завжди здаються несподіваними, хоч нічого несподіваного в них немає. Прийми моє благословення! But, if thou marry hang me by the neck, if horns that year miscarry!

— Come, come, you talk greasily[241],— відповів я цитатою з тієї самої сцени[242].— Якби ти знав цю дівчину і знав, що нас єднає, то зрозумів би, що за мій душевний спокій нема чого боятися, що, навпаки, все це й робиться задля душевного спокою і миру, задля міцного, непорушного щастя.

— Я не сумніваюся в цьому, — сказав він, — і не сумніваюся, що тобі в усьому пощастить.

Він немовби хотів потиснути мені руку, але втримався. Розмова наша на якусь хвилину урвалась, а коли ми вирушили назад додому, то повернулися до головної теми — до задуманої опери, а саме, до тієї сцени з четвертої дії, цитатами з якої жартома перекидалися; вона належала до тих, які я хотів конче скоротити. Сварка, з якої вона, власне, складається, досить непристойна й до того ж непотрібна для дії. Без скорочень так чи інакше годі було обійтися. Комедія не може тривати чотири години — це був і є головний закид проти «Мейстерзінгерів». Але Адріан, здавалося, саме «old sayings»[243] Розаліни і Бойє[244], оте «Thou can'st hit it, hit it, hit it»[245] і т. д. вибрав для контрапункту в увертюрі і взагалі торгувався за кожен епізод, хоч засміявся, коли я зауважив, що він мені нагадує Кречмарового Байселя з його наївним прагненням заполонити музикою півсвіту. Та ще й сказав, що його таке порівняння нітрохи не бентежить. Він, мовляв, назавжди зберіг у душі крихту гумористичної пошани до дивакуватого новатора й законодавця музики, відколи почув про нього. Абсурд — але він ніколи не переставав думати про Байселя, думав і тепер, частіше, ніж будь-коли.

— Згадай лише, — сказав він, — як я тоді зразу заступився за його деспотичну, дитячу теорію головних і службових звуків, коли ти закидав їй дурний раціоналізм. Що мені тоді сподобалося в ній, то це прагнення витворити щось схоже на суворий стиль, теж інстинктивне, але наївно суголосне духові музики, хоч воно й виявлялося в смішній формі. Сьогодні, на іншому, далекому від дитячого, рівні розвитку, нам такий Байсель потрібен не менше, ніж він був потрібен своїм овечкам, — потрібен систематизатор, речник об'єктивного й організації об'єктивного, досить геніальний, щоб пов'язати відновлюване, навіть архаїчне, з революційним. Треба було б… — Він засміявся. — Я вже висловлююся зовсім, як Збройносен. Треба було б! Чого тільки не треба було б!

— У тому, що ти кажеш про архаїчно-революційного речника, є щось дуже німецьке, — зауважив я.

— Гадаю, що цей епітет у твоїх устах — не похвала, а лише критична характеристика, як і має бути, — відповів він. — Але, крім того, воно ще може означати щось необхідне цій добі, якогось провісника порятунку в добу руйнування традицій і скасування всіх об'єктивних зобов'язань, одне слово, в добу волі, що вже, як сіль, роз'їдає талант і починає виявляти ознаки безплідності.

Я злякався, почувши це слово. Важко сказати, чому,