Читати книгу - "Найкращий сищик та падіння імперії"

Батоно, відпочиньте, ось тут приляжте, ніхто не турбуватиме! — запропонував Саманд.

— Ні, в мене правило після їди не лежати. Ходімо.

Коли прийшли, натовп уже майже розійшовся. Ми почали ходити по сусідах, питати. Сусіди розповідали, що жінки до Саркісова ходили часто, але заходили не з цієї вулиці, а з іншої, де була потаємна хвіртка в огорожі.

— Він вірменин був, вірмени хитрі, їх називають жиди Кавказу! — пояснив Саманд.

— Спитай саме про ранок сьогоднішній, — наказав я.

— Вранці приїздила жінка, на екіпажі. Той екіпаж поруч стояв. Потім солдат приходив, постукав у двері і пішов. Потім жінка вийшла, сіла на візника і поїхала, — переклав мені Саманд слова одного з сусідів.

— Спитай, що за жінка була? — попросив я.

Той спитав, а сусід так почав про жінку розповідати, що аж очі в обох загорілися. Саманд наче й забув, що я чекаю, заслухався.

— Ну, що він каже?

— Каже, що білявка, прекрасна, наче персик! Струнка, висока, а груди такі, що... ех! — Саманд аж губу закусив, так розхвилювався.

— А що за візник був?

— Батоно, для чого вам той візник, краще я вам про жінку ще розповім! Ноги в неї сильні, хода рівна, а погляд, такий погляд! — Саманд аж за серце схопився, наче просто зараз її побачив.

Далі ще довго розповідав, описував ту красуню так, що, мабуть, і граф би не зміг, хоча граф любив про жіночу красу потриндіти. Довго я терпів ці теревені, потім знову наказав спитати про візника. Вже суворо.

— Візник був чорнявий, худий, може, перс, — без будь-якої зацікавленості сказав Саманд. — А ось та жінка, ох, яка ж красуня!..

Далі про ту жінку розповідав, навіть коли вже до штабу їхали. Дорогою я знову побачив тарантас, який слідкував за нами. Вони нам зраділи дуже, у відкриту до нас під’їхали. Чоловік, що сидів у тарантасі, підвівся, вклонився мені.

— Чи маю я честь розмовляти з самим Іваном Карповичем Підіпригорою? — спитав він хорошою російською. Тонкі риси обличчя, східні очі, вусики, одягнений був у новий костюм, елегантний капелюх.

— Так, — кивнув я.

— Чи можу я попросити вас приділити мені кілька хвилин?

— А хто ви? — поцікавився я.

— Я — Гарегін Нжде, заступник командира Другого добровольчого загону Російської імператорської армії.

— Що ж, поговорімо.

— Тут неподалік є ресторан...

— Ні, ресторану не треба, я дуже добре пообідав. Якщо не проти, можемо пройтися, — запропонував я.

— Залюбки, — кивнув він.

— Пін підполковник наказав мені супроводжувати вас усюди! — прошепотів Саманд, якому мій співрозмовник не дуже подобався.

— Їдь за нами на відстані, — сказав я.

І ми пішли з тим Гарегіном.

— Іване Карповичу, ви чули про Другий добровольчий загін?

— Ні.

— Це загін добровольців-вірмен, які воюють із турками на боці Росії.

— Добре.

— І в нас є прохання до вас.

— Яке? — трохи здивувався я.

— Чи не могли б ви вигадати історію про те, як приїздите до турецької Вірменії і там допомагаєте нашому народові в його визвольній боротьбі?

— Я? — аж очима закліпав. — Чому я?

— Іване Карповичу, ваші пригоди дуже популярні на Кавказі. Ми видали дві книжки ваших пригод вірменською.

— Ага, пам’ятаю, я підписував дозвіл, — згадав я.

— Так, ми заплатили гроші за права, ми поважаємо вашу працю. Тільки ми додали, що ваш дід був вірменин.

— Ні, мій дід був селянином із Полтавщини...

— Іване Карповичу, ви — найкращий сищик імперії, смілива людина, а в кожної сміливої людини є вірменська кров, це вже повірте!

Я тільки головою закрутив від здивування.

— Після того як стало відомо про вашого вірменського діда, продажі ваших книжок збільшилися, і ми змогли закупити зброю для наших загонів. Але якщо у нас буде історія про ваші пригоди тут, про боротьбу з турками, то таку книжечку можна буде продати величезним накладом. Розумієте?

— Я не вигадую історій. Я пишу лише про те, що було насправді.

— Все-все правда? — здивувався мій співрозмовник.

— Без винятку. Іноді я міг змінити імена людей чи якісь другорядні деталі, але решта — тільки правда. То я нічим не можу вам допомогти.

— А оті пригоди на цісарській службі та історії у відповідь із російського боку, то що таке?

— Хтось бере і вигадує якесь лайно. Я до того відношення не маю.

— І про вовкулака чи про людожерів теж не вигадували? — Гарегін прискіпливо подивився мені в