Читати книгу - "Темний світ. Рівновага"

— Я Дашу потім виведу, — сказав Інструктор Гриші. Той кивнув, квапливо намалював графіті й прослизнув у прорізане віконце, — там пахло кавою і тихенько грала музика, Льоша сидів, уткнувшись у комп’ютер, і про щось упівголоса сперечалися Ліза й Піпл.

Ми з Інструктором залишилися на глибині багатьох сотень метрів, у завулках підземель, про які мало хто знає. А можливо, й ніхто, крім службовців Доставки. Ми були самі, якщо не брати до уваги Сема, замкненого за одними з дивовижних залізних дверей.

— Як ти з ним познайомилася?

— Нормально, в університеті.

— Він перший підійшов?

— А що такого?

— І ти одразу відповіла згодою?

— Інструкторе, — сказала я. — Нічого, що це стосується мого особистого життя, в якому я нікому не дозволю копирсатися?!

Я підвищила голос, цього не можна було робити. Просто на деякі подразники я реагую... передбачувано. Злість робить зі мною те саме, що вогонь з солом’яною лялькою, — охоплює одразу, з ніг до верхівки, і я не можу пручатися. От і зараз — я спалахнула, але Інструктор дивився на мене так спокійно й байдуже, що під його поглядом я швидко притихла.

— У нас проблема, — сказав він, помовчавши. — І набагато серйозніша, ніж я думав. Сем знав, звідки в тебе амулет?

— Так. Я сама йому сказала.

— Він сказав або зробив щось, щоб спровокувати тебе на відвертість?

— Інструктор, якого дідька...

Тут я згадала: ніч на вершині Головної будівлі. Потоки вогнів унизу. Сем сказав, що в нього померла мати... І я, щоб підтримати його, зізналася, що не пам’ятаю батька, що на згадку про нього залишився тільки амулет...

— Я говорив з Семом, — сказав Інструктор. — Я трошки зазирнув у його голову... у його пам’ять. На жаль, він не Сем. Не студент. І його батько — навряд чи справжній батько.

— Дурниці, — буркнула я. — Він же вчиться на нашому факультеті, його всі знають...

— І нікого не дивувало, що син олігарха пішов на філфак і при цьому йому плювати на філологію?

— Усіх дивувало. Але мало які в людей примхи.

— Це точно, — Інструктор кивнув. — Твій Сем — знаряддя в руках іншої... людини. Яка теж не зовсім людина. Я мало про нього знаю... Все-таки я закінчив Вищу партійну школу, а не Гоґвортс, нас не вчили, як боротися з чаклунами й відьмами.

— Чаклуни й відьми чудово почуваються в дитячих книжках.

— Деякі чаклуни чудово почуваються в Лондоні.

— Чаклунів не буває!

— Так і порталу не буває, і Тіней не існує, усе це вигадки...

Він говорив глумливо, дуже спокійно, і від цього спокою в мене волосся стало дибки.

Інструктор вийняв свій телефон. Вивів на екран уже знайому мені світлину: Сем і його батько, літній чоловік з аристократичним хижим лицем, на фоні Тауерського моста.

— Сем — гомункулус. Лялька. Він навмисне створений оцим... чоловіком для того, щоб одержати твій амулет. Але не тільки: йому потрібна влада над тобою.

— Навіщо?!

— Не знаю. Очевидно, твій батько справді... непростий. І ти не просто посвячена. І амулет — не тільки предмет сили. Ця людина — могутній чаклун, він створив Сема, щоб маніпулювати тобою.

— Ні!

— Я знав, що тобі не сподобається. Тобі здається, що це кохання, ти дівчинка, а дівчатка повинні мріяти.

— Сем рятував мене! Багато разів! Він урятував мою маму...

— У цій справі немає випадковостей, Дашо. Він рятував тебе тому, що Волков хотів, щоб ти довірилася Семові. І ти йому довірилася.

— Інструкторе, — сказала я. — Ви не праві. Є речі, які може зрозуміти тільки жива людина.

Я відразу пошкодувала про свої слова. Недобре нагадувати комусь, що він давно мертвий, — навіть гірше, ніж говорити про чиюсь зайву вагу або медичні проблеми. Але Інструктор не образився — тільки криво посміхнувся:

— Немає випадковостей. Масові жертви в університеті й дівчинка, яка ледь не стала Тінню, — тільки маневр, щоб відвернути увагу від чогось більшого. Щось станеться, і дуже скоро. Просто будь готова.

Сем сидів на сідалі, спорудженому із залишків меблів. Коли ми з Гришею зайшли в його камеру, він тільки ледь підвів голову.

— Ми принесли тобі їсти, водички, термос, — заторохкотів Гриша. — Це сумка з ковдрами, пухові, майже нові, це туристська пінка, це книжки — детективи, до речі, почнеш — не відлипнеш. Це твої лахи, светр, одягнись. Ось ліхтарик, заряджається вручну, ручку крутиш — і не треба батарейок.

— Вибачте, — сказав Сем, дивлячись убік. — Тут смердить.

Гриша осікся:

— E... ой. Щодо зручностей ми поки не подумали. Теоретично, можна сюди принести мобільну вбиральню, дачний варіант з хімічною переробкою...

Він