Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

— Нас же не знайомили, я тебе не пам'ятаю, — спокійно кажу я.

— А ось це взагалі цікаво! Уявляєш, вона тебе не пам'ятає, мужик? Ти в такому прольоті, що все навіть простіше, ніж я думав, — коментує Андрій і переможно усміхається.

— Нас познайомили, але ти на мене не звернула уваги. Я був худим, високим і не такий представницьким, як Заремський, — пояснює мій хлопець, але мені не легшає від цього.

— Одним словом — задрот, — сміється мій колишній чоловік.

— Та заткнися ти вже! — гаркає Алекс і, підійшовши ближче, бере мене за руку. — Не хотів, щоб виглядало саме так, але вибач, я лише хотів, щоб він почав з тобою спілкуватися, ти б залишилася, а далі я налаштувався б і познайомився з тобою.

— Років через сто, — голос Андрія виводить усіх із себе, але, мабуть, він добре володіє інформацією, тому я мовчу. — Тепер скажи, як ми посперечалися, що вона буде моєю дівчиною.

— Посперечалися? — спантеличено перепитую я.

Мені завжди здавалося, що таке лише у фільмах буває.

— Це не була суперечка. Ми не посперечалися на щось конкретне, це швидше був жарт. Цей півень був певен, що ти станеш його дівчиною, а я засумнівався. І шкодував потім про це. Коли я побачив, що ви зустрічаєтеся, казав йому, що так друзі не роблять, але він тільки сміявся з мене. Він знав про мої почуття. А через рік я почув, що ви збираєтеся одружитися. Ми знову зустрілися з Андрієм, зрештою посварилися, і я поїхав до Києва. Тому ти ніколи мене не бачила до тієї фотосесії. Я зрозумів, що ти його кохаєш, і не втручався у ваше життя.