Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

18.

— Руки геть! Геть! Забери їх від мене! — все повторювала я, нарізаючи кола по кухні, на черговому повороті відчайдушно намагаючись не впасти пикою у сніданок на столі. Передчуваючи, що я ось-ось або вріжуся у холодильник, або звалюся із запамороченням, й тоді мене нарешті вполюють, я загальмувала, лишаючись на безпечній відстані від Соретті. Й виставила перед собою руку з мітелкою для пилу як зброєю для самооборони.

— Але чому? — не вгавав він, щиро сконфужений. Та принаймні також зупинився.

І де ж я так схибила?

Подумки повернувшись у вчорашній вечір, я підібгала губи — багацько де.

Тоні не надто наполягав, щоб я пройшлася з ним перед фотографами, він справді дозволив мені вирішувати, тому ми домовились, що вийдемо нарізно, а я, у свою чергу, забуду про деякі правила побачень, переважно ті, в яких йдеться про секс. Щоправда, я так і не збагнула, як він вмовив мене на це.

А ще й досі не визначилася, хто виграв більше і яким був справжній босів задум. Та ніч ми провели разом. Знову. Тепер майже тверезі, віч-на-віч з взаємним потягом.

Варто було, перш ніж скидати лахи, обговорити, як ми поводитимемось вранці. Про це взагалі потрібно було подумати заздалегідь. Ще до побачення. Та ні я, ні пан Я-обмірковую-усе-на-двадцять-кроків-наперед цього не зробили.

І ось тепер, коли я, як зазвичай вчиняла від початку роботи в пентхаусі, вдягнувши особливу уніформу та накинувши зверху халат, який тепер насправді був не надто потрібен, вийшла на кухню й виймала з ресторанних пакетів наїдки, сталося те, чого я не передбачила.

Тоні підійшов до мене ззаду. Дякувати Богу, не підкрався, інакше я б з переляку зацідила йому тарілкою по макітрі.

Притулився до мене ну дуже щільно. Тицьнувся носом в моє волосся і дечим іншим, що, як правило, твердішає у чоловіків вранці з природних причин, — трохи нижче попереку. 

І промуркотів знадливо:

— Покажи-но мені, любонько, у що ти сьогодні вдяглася.

Ніби і цього було не досить, щоб вибити мене з колії, його долоні пірнули під халат. Так, немов йому належить усе, що під ним, і я не про мереживні трусики, які він мені купив.

Звільнилась я дивом — мабуть, Тоні не очікував незгоди, тому ошелешено відступив у першу ж мить, коли я обурено заверещала: «А щоб тобі, бісів Соретті!».

Та отямився він також швидко. І сварка, яка ще не вибухнула, перетворилася на перегони на виживання. Або ж на гру кота з мишею, у ролі якої, на жаль, вкотре перебувала я.

Бос же, напевне, вбачав у цьому якусь схиблену прелюдію, і тому наполегливо намагався мене вхопити.

Тепер, на щастя, ми обоє не рухалися, і я намагалась втамувати дихання, а ще невідривно стежила за Тоні. Він, у спортивних штанях і без футболки чи сорочки, без нічого, що б прикрило його голий рельєфний торс, спостерігав за мною, напевно, вичікуючи нагоду для чергової спроби як справжній хижак.

— Що на тебе найшло? — не змовляючись, одночасно спитали ми одне в одного. Перезирнулися. Соретті змахнув рукою, пропонуючи мені продовжити. Запізно вже вдавати з себе джентльмена!

— Відповідай! — гарикнула я.

Він підібгав губи — схоже, розраховував на більш багатослівну промову. Але так краще, бо на думці в мене були самі матюки.

— Вночі ти, ніби, була не проти… — почав Тоні, вкотре використовуючи свою таємну безвідмовну зброю — акцент. І навіть знаючи, що він — такі собі накладні вуса Соретті, я все одно відчула його дію в деяких чуттєвих місцинках, де тоскно замлоїло від порожнечі.

— Зараз усе інакше, — заперечила я, похитавши головою. — Ти мій бос.

Слабенька відмазка.

Учора це мене взагалі не бентежило. Я навіть не згадувала про цю деталь, що здавалася такою незначною, коли ми почали ще в позашляховику.

Паленіючи на обличчі, я благала сласні спогади з минулого вечора вгамуватися й забиратися до дідька з моєї голови, та де там… У мене в мозку вже на всіх екранах транслювали один і той самий момент: вуста Тоні торкаються мого вушка.

— Я тебе хочу, — ось так просто й стисло повідомляє він пошепки.

Його пальці в мене на коліні. Вони мандрують вгору, повільно, щоб пучками він відчував мою гусячу шкіру від своїх дотиків, щоб вловлював, як тремтить моє тіло.

Він знову мовить до мене. Запевняє, що водій нічого не помітить, що все, що його цікавить, — лише кермо й світлофори. Я намагаюся сперечатись, дивлюся на потилицю незнайомого чоловіка, боюся, що він ось-ось обернеться, що він дізнається, чим ми тут займаємось. Господи, який сором! Одного разу я вже мала секс в автівці. Та тоді крім нас з Руді в салоні нікого не було, і ми сховали її у найтемнішому куточку паркінгу біля Ріверфронту. А ще квапилися як перелякані кролі.

Та губи Соретті вже пестять мою шию. Проти цього я безсила — мені бракне слів, замість них тільки тихі схлипи. Ось тоді пальці чіпають мереживо вперше, ніби натрапили на нього випадково.

Неквапливо вимальовують візерунки на ньому, роблячи чутливу місцинку ще більш сприйнятливою до його лагідного бешкету.

Коли я раптом кладу долоню на налитий бажанням член, який проступає крізь напнуту тканину штанів, й стискаю пальці, шепочу йому:

— В цю гру можна грати удвох, єнотику…

Він нарешті зсуває мереживо вбік й занурює в мене середній палець.

Цього замало, щоб заспокоїти пристрасть, що вже заволоділа мною, але я насолоджуюся. Заплющую очі й вловлюю його ритм, кожен його рух, відчуваю, як вогонь в мені розгоряється дужче.

Трусиків Тоні позбавляє мене аж в ліфті. На щастя, ми підіймаємося самі, ані Марішки, ані Джорджа вже на роботі немає, щоб причепитися до нас з балачками.

Тож Тоні присідає переді мною навпочіпки й стягує додолу темне спіднє. Випроставшись, заглядає мені у вічі, виклично, хижо. На якусь мить мені здається, він ось-ось притисне білизну до обличчя й вдихне мій запах, тільки щоб побачити, як я ніяковію. Та він лише всміхається по-котячому спокусливо й ховає її в кишеню.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍