Читати книгу - "Людина. що підводиться, Абір Мукерджі"

алеї. Схоже, дрімав. Зібрався невеличкий натовп, налетіли на поліцейських, як мухи на гній. Я поглянув на обличчя. Звичайна суміш ледарів, безробітних та пліткарів. Двійко здалися знайомими. Мабуть, були тут і тоді, коли знайшли Мак-Олі. Вийшов Не Здавайся, і я запропонував сигарету і йому.

— Пощастило?

— Ні, сер. Крім тих, хто був у вітальні, у будинку більше нікого немає. Схоже, ми опинилися там, де і були спочатку.

Він запалив сигарету і затягнувся.

— Не зовсім,— не погодився я.— Принаймні нам відомо, що Мак-Олі знаходив дівчат для Бучана і що він був у борделі в ніч свого вбивства, а трохи раніше того ж вечора посварився з Бучаном.

— А ще існує ймовірність,— додав Банерджі,— що вбивця білий і вони з Мак-Олі знайомі.

Мушу зізнатися, що зі смертю Деві постає запитання, чи правду вона говорила нам напередодні. Дізнатися це можна через місіс Боуз. Вона знає набагато більше, ніж розказує нам, але ілюзій я не плекав: змусити її розповісти правду буде нелегко. Я докурив сигарету і кинув недопалок у стічний жолоб.

Двадцять дев’ять

и повернулися на Лал-базар і зайняли ту ж саму крихітну кімнату, де допитували Сена. Цього разу навпроти нас сиділа місіс Боуз. Як завжди, у кімнаті було задушно. Вентилятор на стелі кілька хвилин повільно обертався, а тоді засичав і зупинився. Поруч зі мною сидів спітнілий, немов шахтар, Дігбі. Не скажу, що мій власний аромат був вишуканим. Зараз я б не відмовився від затяжки «О», а ще краще — від пігулки морфію, але вони вже давно скінчилися, хоч я і тримав пляшечку в кишені як талісман. Не Здавайся обмахувався планшетом, на якому мав писати. Варто було б зробити зауваження, але занадто приємним був вітерець. Єдиною особою, на яку не впливала задуха, була місіс Боуз, свіжа, немов щойно прибула з чаювання у віце-короля.

— Розкажіть, що сталося з Деві,— попросив я.

— Ви не проти, якщо я спершу потурбую вас і попрошу склянку води, капітане? У мене пересохло в горлі, і якщо ви плануєте поставити мені багато запитань, то пізніше це може викликати деякі незручності.

Я кивнув Банерджі, той вийшов і повернувся із глечиком і склянками. Налив місіс Боуз, яка йому подякувала, делікатно піднесла склянку до губ і зробила малесенький ковточок.

Я повторив запитання про Деві.

— Що я можу сказати, капітане? — знизала вона плечима.— Повернулася додому досить пізно вчора. Коли я прийшла, Деві з іншими дівчатами були зайняті клієнтами. Гадаю, вона закінчила десь о третій або четвертій ранку. Тоді мусила помитись і поїсти перед тим, як лягати спати.

— Ви зазвичай засинаєте, доки дівчата ще працюють?

— Трапляється час від часу. Особливо коли пізно повертаюсь. У таких випадках за порядком наглядає моя покоївка Міна. Якщо виникає ситуація, що потребує моєї уваги, вона мене розбудить.

— А де ви були вчора?

Місіс Боуз усміхнулася. Зчепила пальці й поклала руки на брудний метал столу.

— Деякі з моїх давніх клієнтів досить консервативні. Надають перевагу персональному обслуговуванню.

— Ви виїжджаєте додому?

— До особливих клієнтів. Та хіба ми всі не порушуємо правила, якщо ціна влаштовує, капітане?

Запитання я проігнорував.

— Чи бачив хтось Деві до того, як вона лягла спати?

— Гадаю, Сарасваті бачила перед тим, як пішла до своєї кімнати.

— Усі дівчата мають власні спальні? Хіба це не розкіш?

Вона посміхнулась.

— Я не можу ручатися за ті місця, до яких звикли ви, капітане, але мій заклад розрахований на обраних клієнтів, на витончених калькуттських джентльменів. У мене найкращі дівчата, і вони отримують найкраще. Скажімо так, економіка трохи відрізняється від старих двохрупієвих борделів. Я можу дозволити додаткові витрати.

— Ваші дівчата найкращі, і вони отримують найкраще? — повторив я.— Як вважаєте, чому повісилася Деві?

Місіз Боуз поморщилась.

— Як я вже казала, коли бачила її востаннє, усе було гаразд. Але це до того, як вона поговорила з вами.

— Не думаєте, що її смерть якимось чином пов’язана з убивством Мак-Олі?

— Не бачу, як,— знову знизала вона плечима.

— На вашу думку, це просто збіг?

— Не знаю, що і думати, капітане. Може, вона позбавила себе життя через щось таке, що ви їй сказали?

— Запевняю вас,— заперечив я,— те, що розказала вона, набагато цікавіше за все, що я міг їй сказати.

Я сподівався викликати певну реакцію, але вона сиділа нерухомо, немов та кам’яна богиня.

Я продовжив:

— Не здогадуєтеся, що вона нам розповіла?

Місіс Боуз узяла склянку і зробила ще один ковток.

— Враховуючи сумні обставини, капітане, ваша гра у здогадки здається мені недоречною. Чому б вам просто не сказати мені?

— Вона поділилася, що в ніч убивства Мак-Олі був у вашому борделі. Власне, його вбили, щойно він звідти вийшов. Це правда? Чи бідолашна дівчина збрехала?

— Правда, що цей джентльмен був у нас раніше.

— І ви не вважали за потрібне це сказати?

Вона стримано посміхнулася.

— Ви зрозумієте це, капітане. Мої клієнти цінують приватність. І оскільки цього джентльмена вбито не в моєму будинку і не на моїй території, я не бачу потреби плямувати його репутацію.

— Вам відомо, що приховування інформації від поліції є злочином?

Місіс Боуз зітхнула.

— Я заплуталася, що наразі в Індії є законним, а що протизаконним. Послухати новини з Пенджабу, так навіть мирні збори тепер є злочином, що заслуговує на смертну кару.

— Що саме робив Мак-Олі у вашому будинку минулого вівторка? — запитав я.

— О, що й завжди, гадаю. У своїх уподобаннях він був досить ортодоксальним. Ніяких грішків, ніякої уяви; але з власного досвіду знаю, що для шотландця це нормально. Спочатку я вважала, що винен у тому клімат їхньої рідної країни, дуже неприємний протягом десяти місяців і надзвичайно негостинний протягом двох інших, але з роками я дійшла висновку, що причина в їхній суворій релігії, яка вважає гріхом усе, від чого отримуєш задоволення.

— Отже, приїжджав він не для того, щоб забирати дівчат на прийоми Бучана?

Вона похитала головою.

— Запевняю вас, точно не для цього.

— А колись таке робив?

Вона глузливо розсміялася.

— Ви ж не думаєте, що я поділюся з вами такою інформацією?

Мені почав уриватися терпець. Відчуття таке, ніби я б’юся головою об стіну. Клята спека! Як же кортить викурити люльку!

— Нагадати вам, що