Читати книгу - "Людина. що підводиться, Абір Мукерджі"

це розслідування вбивства? За кілька ярдів від вашого порога вбито сагиба, а тепер загинула і ваша дівчина. Я можу зробити ваше життя дуже неприємним, якщо ви не погодитеся нам допомогти.

— Ви самі кажете, капітане, що чоловіка вбили за порогом мого будинку, не всередині. І не вам нагадувати мені про долю бідолашної дівчини.

Мушу визнати, ця жінка має характер. За іншими обставинами вона б мені навіть сподобалася, ще й як. Але зараз вона стояла на перешкоді розслідуванню вбивства, і це дуже дратувало. Час показати, що я також людина непроста. Може, ніч у камері змінить її ставлення.

— Продовжимо завтра,— сказав я.— Сподіваюся, ви допоможете нам трохи більше. Якщо ні, висунемо звинувачення в тому, що ви перешкоджаєте поліцейському розслідуванню, а може, ще й інші.

Дігбі відвів місіс Боуз до камери. Біля кабінету мене наздогнав Не Здавайся. Вигляд у нього був схвильований.

— Що таке, сержанте?

— Дещо мені не зрозуміло, сер. Місіс Боуз відомо, що вчора ми говорили з Деві. Удома вона запевняла, що Деві сама їй про це сказала. А тепер стверджує, що не бачила її після того, як повернулася від клієнта. Як же вона тоді дізналася?

Сержант має рацію. Жінка бреше.

— Не хочете продовжити допит? — запитав він.

Я поміркував, але вирішив цього не робити. Вона тільки закриється, а час спливає.

— Ні. Приховаємо цей туз у рукаві.

Тридцять

а столі лежала записка. Викликали до кабінету лорда Таггарта. Я піднявся, і секретар Деніелз метушливо всадовив мене на стілець у приймальні.

— Лорду доповідають про ситуацію в Чорному місті. Він скоро звільниться.

Задзвонив телефон, він підняв слухавку і почав слухати, заплющивши очі. Я придивився до нього пильніше: брудні окуляри; рідке сальне волосся, гладко зачесане. Схоже, він тиждень не спав. Говорив той, хто телефонував. Разів зо два Деніелз спробував перебити, але голос на іншому кінці лінії не давав йому цього зробити. Нарешті Деніелз зітхнув і перейшов до свого монологу.

— Вибачте,— сказав він,— це неможливо. Навіть якби люди залишились, а їх у нас немає, ми не змогли б перекинути їх до Південної Калькутти. Тільки не зараз, коли Чорне місто горить вогнем.

Рвучко відчинилися двері кабінету Таггарта, і вийшли кілька офіцерів у військовій формі. Не звертаючи уваги на нас із Деніелзом, вони вийшли в коридор. Я не став чекати, доки Деніелз закінчить розмову, і зазирнув у двері. Комісар схилився над картою, що лежала на столі. Я покашляв, він підвів голову.

— Заходь, Семе,— запросив він.— Сподіваюся, ти приніс добрі новини. Бо досі день мене не порадував.

Смерть єдиного свідка ніяк не можна назвати добрими новинами, тож тему краще змінити.

— Наскільки все погано в Чорному місті? — запитав я, увійшовши.— У словах індійців є правда?

Таггарт знову підняв очі.

— А що ти чув від індійців?

— Один із моїх офіцерів погрожував піти у відставку. Ми поговорили, але він дуже пригнічений. Заявляє, що події в Пенджабі не що інше, як масове вбивство.

Обличчя Таггарта посуворішало.

— Він має рацію. Якийсь дурник-генерал вирішив, що зможе переконати натовп індійців розійтися, стріляючи в них у замкненому просторі. Військові намагаються навести блиск, але правда полягає в тому, що це катастрофа. Ці ідіоти вирішили, що місцеве населення можна навчити силою. У результаті по всій країні панує безлад. Пригадаєш мої слова: завдяки цьому бовдурові кожен білий в Індії, чоловік чи жінка, незабаром стане мішенню для помсти. Що ж до нашого міста, і казати тобі не буду, що це порохова бочка. Це може стати саме тією нагодою, на яку так чекають терористи. Нам дуже пощастить, якщо ми уникнемо кровопролиття.

— Є ще погані новини,— сказав я і передав слова Доусона про пограбування Бенгальсько-бірманського банку.— Хто б це не був, він прихопив із собою двісті тисяч рупій.

Таггарт спохмурнів.

— Розумію, до чого ти ведеш.

Він узяв мапу, згорнув навпіл і відклав убік, зайняв своє місце за столом.

— Власне, покликав я тебе,— сказав він,— щоб почути, як там просувається справа Мак-Олі.

Я повідомив про те, що сталося: про зустріч із преподобним О’Ґунном; про те, що Мак-Олі постачав Бучану проституток; про підозру О’Ґунна, що Мак-Олі приховував дещо гірше, і саме воно і прискорило його смерть. Розказав про свідчення Деві, що Мак-Олі за кілька хвилин до свого вбивства вийшов із борделю, про її впевненість у тому, що вбивця — білий. Добрі новини, якщо можна так сказати,— це те, що тепер я переконаний у невинності Сена, і те, що немає зв’язку між смертю Мак-Олі і нападом на поштовий Дарджилінга. Інша справа, що військові, незважаючи на те, що вистежили Сена в рекордний термін, і гадки не мають, хто стоїть за нападом на потяг і пограбуванням банку.

— Розкажу тобі новини про Сена,— сказав Таггарт.— Суд над ним відбувся в камері сьогодні вранці. Його засудили до повішення. Вирок буде виконано післязавтра на світанку.

— Так швидко! — здивувавсь я.— Я гадав, що коли половина Калькутти у вогні, то підрозділу «Н» є чим зайнятися замість того, щоб улаштовувати бутафорський суд.

— Так,— сказав він.— Але факти є фактами. Якщо хочеш дізнатися правду, мусиш діяти швидко. Після страти Сена я не зможу дозволити продовжувати розслідування.

— У такому разі хочу навідатися до Сена. Можете дістати дозвіл?

Таггарт замислився і кивнув.

— До страти його триматимуть у форті Вільяма. Попрошу Деніелза надрукувати тобі записку, яка дозволить поговорити з в’язнем. Скористайся часом, що залишився, з розумом, Семе,— закінчив він, підводячись.— Відчуваю, що ти взяв слід, але час спливає. Що б ти не збирався робити, роби хутко.

Ми з Не Здавайся йшли за сипаєм із кам’яним обличчям уздовж коридора форту Вільяма. Кроки луною відбивалися від бруківки підлоги і сирих стін. З одного боку вишикувалися камери за залізними дверима. Справжнє підземелля, холодне і вологе повітря, але й натяку не було на сморід блювотини і сечі, що не вивітрювався з верхніх камер. Навпаки, пахло дезінфекційними засобами, немов їх регулярно вичищали до блиску. Цікаво. Навіщо так ретельно мити камери, якщо нічого не потрібно приховувати?

Камера Сена була трохи більшою за альков у стіні. Він лежав на кам’яній полиці, що слугувала за койку. Підняв голову, коли почув, що вартовий відмикає двері, і повільно підвівся. Обличчя у нього було все у синцях,